Антикорупційні органи вважають, що екс-начальник державної нафтогазової монополії поклав собі в кишеню не мало-не багато 10 млн доларів (за тодішнім курсом), виписавши сам собі безпрецедентну премію. А щоб її виплатили - переконав наглядову раду компанії у правомірності такої винагороди. За таку преміальну комбінацію прокуратура хоче його ув’язнити на 7-12 років.
Сам Коболєв за давньою чиновницькою традицією негайно назвав справу проти нього політичною. Повідомив, що в Україну повернувся навмисно, щоб підготуватися до свого захисту, оскільки заздалегідь знав про підозру. Відпустив комплімент про незаангажованість антикорупційних органів і запевнив, що ходитиме на допити. Тим більше, що Вищий антикорупційний суд відхилив клопотанням слідчих про взяття під варту.
"Судді вчинили правильно, коли не обрали мені запобіжний захід. Сьогодні був на допиті і планую в подальшому допомагати слідству встановити істину. Як же я за всім цим двіжем скучив…" – написав Андрій Коболєв після судового засідання про обрання запобіжного заходу.
Однак, судячи з усього, «двіж» тільки починається. Спеціальна антикорупційна прокуратура запевняє, що раніше не мала можливості розслідувати цю справу, адже впродовж 2018-21 рр. службові особи НАК «Нафтогаз України» не сприяли розслідуванню і ховали від слідства необхідні документи. САП оскаржить відмову ВАКС у триманні Коболєва під вартою.
Ця справа набула суспільного резонансу ще в 2018 році, а зараз, в рамках судового розгляду, отримала нове дихання та без сумніву стане однією із знакових в історії країни.
«Бонус для Коболєва» походить із 2017 року, коли Стокгольмський арбітраж прийняв позитивне рішення у справі НАК проти російського «Газпрому» щодо купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках. Після цієї широко розрекламованої перемоги вісім членів правління «Нафтогазу» преміювали. На винагороду за таке досягнення виділили 540 млн грн, з яких левову частку - 261 млн грн. - Андрій Коболєв виписав собі сам. Хоча закон встановлює граничний розмір премії, на той час це становило 37,48 млн грн. Керівництво компанії пояснило, що 1% від потенційного «виграшу» в Стокгольмі, у розмірі 4,6 млрд доларів, вирішили розподілити на преміювання тих, хто працював над цією справою.
Цікавим є той факт, що норвезькій юридичній компанії Wikborg, Rein & Co. Advokatfirma DA, яка де-факто перемогла росіян, «Нафтогаз» заплатив 6 млн євро (180 млн грн). Тут проситься небезпідставне запитання: за що ж тоді преміювати українських чиновників, якщо за перемогу гроші отримали норвезькі юристи?
У 2020 році, коли після програної «Газпромом» апеляції надійшла друга частина коштів, і Андрій Коболєв вдруге преміював себе. І хоча у тому році «Нафтогаз України» знову став збитковим, члени правління сумарно отримали 610 млн грн бонусів, з яких 347 млн випало голові правління.
Сам Коболєв після свого звільнення весною 2021 року прилюдно бідкався, що йому не виплатили премію сповна. На що «Нафтогаз» відповів, що колишній начальник отримав все до копійки, а його заяви псують імідж компанії.
Допоки антикорупційні органи встановлюють законність дій Коболєва, спостерігачі за цим «преміум-класом» відзначають саме моральну сторону такого безпрецедентно великого для українського чиновника преміювання. Виникає зрозуміле бажання порівняти розміри бонусів за аналогічних обставин у державних та приватних енергокомпаніях країн Європи та світу.
Результати цього аналізу – погана новина для пана Коболєва. З досвіду європейських енергетичних компаній, в яких держава має частку власності, стає очевидним, що премії їхніх топ-менеджерів не перевищує 100% від зарплати.
PGNiG S.A. є найбільшою польською державною компанією, яка працює на енергетичних ринках Польщі, а також в Лівії, Пакистані, Чехії, Данії, Німеччині, Литві та Україні. Преміювання в ній, як і годиться, залежить від фінансових результатів, але ніколи не більше 100% зарплати менеджерів. У 2019 році президент правління компанії пан Возняк отримав 2,1 млн злотих (483 тис. дол), з них 834 тис. злотих (191 тис. дол) – бонус. У 2020 році за майже ідентичної зарплати премія була удвічі меншою.
Наступний приклад Норвегія - найбільший експортер нафти в Європі. Гендиректор компанії Equinor, в якій державна частка становить 67%, отримав близько 437 тис. доларів. премії, при зарплаті 956 тис.. Крім того, «за значні фінансові успіхи компанії» йому додатково нарахували ще 143 тис. доларів
Президентка італійського державного нафтопромислового об’єднання Eni Люсія Кальвоса у 2021 році отримала 500 тис. євро фіксованої зарплати, а генеральний директор компанії - 1,6 млн євро зарплати та 4, 2 млн євро бонусів.
Отже, навіть у найбагатших країнах, в яких енергетичні компанії заробляють значні прибутки, премії навіть близько не наближаються до 10 млн доларів.
І навіть якщо подивитися не на державні, а на найбагатші приватні енергетичні компанії в Європі, то ми побачимо суттєво нижчий рівень заробітків керівників при значно більшому прибутку компаній. Зокрема, одні із найбагатших компаній Shell та British Petroleum преміюють своїх топів суттєво скромніше, ніж правління "Нафтогазу". У 2021 році гендиректор British Petrolеum Бернард Луні отримав 3,2 млн євро, а його колега із Shell – 2,5 млн євро. У гендиректора найбільшої французької приватної енергокомпанії Total Energies в 2021 році була премія у розмірі 1,9 млн євро, а роком раніше - всього 714 тис. євро. Порівняно з бонусом пана Коболєва - жалюгідні копійки, даруйте, центи.
Чому ж тоді керівництво «Нафтогазу» преміювало його наскільки космічною сумою? Невже через невелику зарплату, на що часто скаржаться чиновники і називають це першопричиною хабарництва?
Прояснимо і це питання. У 2017 році офіс фінансового та економічного аналізу Верховної Ради провів дослідження рівня заробітної плати в органах державної влади та державних підприємствах. Згідно з офіційними цифрами, у 2017 році пан Коболєв отримував середню місячну зарплату у розмірі 31,5 тис. євро, що у 136 разів більше за середню зарплату по країні.
Кілька порівнянь. Керівник британської компанії Ofgem отримував 26,6 тис. євро в місяць (у 13 разів більше за середню зарплату по країні). Керівники Engie (Франція) – 19,6 тис. євро (у 9 разів більше), польської Gaz-system – 17,2 тис. євро (у 23 рази), Lietuvos Energijos Gamyba (Литва) – 16,4 тис. євро (у 26 разів більше).
Тобто Андрій Коболєв був одним із найбільш високооплачуваних керівників енергетичних компаній Європи, при цьому працюючи в одній з найбідніших країн Європи.
У країнах Європи, зі сталою демократією та ефективним громадянським контролем, практично неможливо знайти ідентичний приклад самозбагачення за державний кошт. За суттєво менші огріхи європейські чиновники миттєво прощаються із посадою та потрапляють під кримінальне розслідування.
Так, у 2020 році, після публікації журналістського розслідування, навколо гендиректора найбільшого в центральній Європі австрійської нафтової компанії OMV AG Райнера Зеле вибухнув скандал. Очільник компанії, яка тоді проводила суворий режим економії, витратив на перельоти на приватному літаку понад 400 тис. євро, а на вечірку на честь річниці співпраці з «Газпромом» виділив 869 тис. євро. У підсумку, після перевірки, в 2021-у році він достроково залишив свою посаду.
У грудні 2022 року міністр інфраструктури та житлового будівництва Португалії Педру Нуну Сантуш подав у відставку на тлі великого суспільного обурення через вихідну допомогу в півмільйона євро, отриману державним чиновником від національної авіакомпанії TAP, яка перебувала в його підпорядкуванні.
У 2021 році нафтогазовий гігант British Petroleum заявив, що не буде виплачувати річних бонусів своїм керівникам, включаючи нового генерального директора Бернарда Луні, після року, коли ціни на нафту обвалилися, а компанія отримала збиток у 5,7 млрд доларів. Цього ж року винагорода гендиректора Shell Бена ван Бердена впала на 42%.
І в цей же час очолюване Коболєвим правління "Нафтогазу" отримало 610 млн грн бонусів, попри 19 млрд грн збитків у 2020 році. Такий от парадокс нового корпоративного управління.
Без сумніву, «преміальний кейс» пана Коболєва, викликавши значний суспільний резонанс, не може тихо розчинитися в нетрях української судової системи. НАБУ, на тлі звинувачень у замаху на «нову модель корпоративного управління», зобов’язане довести обґрунтованість підозри. Інакше суспільству запропонують погодитися з тим, що десятимільйонна доларова премія чиновнику за його роботу – це норма нашого часу.
Не впевнений, що суспільство прийме цю норму.