Олександр Молодий, військовий 38-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ:
Не треба заганяти насильно людей [у армію], тому що від них толку тут жодного. Треба переконувати людей, надавати соціальні гарантії. Це комплексна справа. Я іноді бачу в інтернеті, як людей заштовхують, б'ють і тому подібне. Це треба ліквідовувати та робити рекрутингові організації, садити туди менеджерів, а не військових, заохочувати соціальною рекламою.
Дуже показовою є історія з Іваном Гаврилком. Він був тричі поранений і воювати ніяк не може. Ледве пересувається з паличкою. І таких людей ніхто з армії не звільняє, а цивільне життя не приймає, бо він офіційно у війську.
Дуже важко сказати людині: йди віддавати своє життя, здоров'я за Батьківщину, але якщо з тобою щось станеться, ми тебе не будемо звільняти, ми тебе будемо маринувати до останнього, будеш ходити з паличками, з милицями, по тилових базах твого підрозділу. Це деморалізує.
Ірина, бойовий медик в ЗСУ (прізвище та підрозділ попросила не казати):
ТЦК гребуть, кого можуть спіймати. Це не рекрутинг, а казна-що. Я би робила рекрутингові центри при бригадах. Там знають свої потреби й зацікавлені у якісній комплектації. Так робить третя штурмова.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади (прізвище не називає):
Мені подобається підхід третьої штурмової бригади. Вони рекламують себе. У них розвинена пресслужба, до них йдуть мотивовані люди, багато молоді. Людина не просто має хотіти повоювати, а розуміти, куди вона потрапить, що побачить. Має бути відкрита до навчання, взаємодії з колективом, сприймати військові правила.
Андрій, командир медичної роти десантно-штурмової бригади ЗСУ (прізвище та підрозділ не називає):
У рекрутинговій кампанії найбільшою проблемою зараз є безкінечне перебування в лавах армії. Тобто людина зараз має тверезо прийняти, що вона піде в армію і ніхто не скаже, рік ти там будеш чи півтора. Механізму демобілізації немає жодного. Це проблема, яку ніхто не поспішає вирішувати.
Олександр Молодий, військовий 38-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ:
Можу говорити лише за свій підрозділ і бригаду. Нас готували добре. Ті, які прийшли пізніше вересня-жовтня 2022 року, їх практично всіх відправили на кількамісячне навчання, у тому числі й за кордоном.
Олександр Молодий, військовий 38-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ
Фото: Архів Олександра Молодого
Ірина, бойовий медик в ЗСУ:
Військовим зараз не потрібно вчитися ходити маршем. Їм треба копати, стріляти, обходити міни й надавати домедичну допомогу.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади:
До повномасштабного вторгнення була проблема з навчальними центрами. У нашому 199-му навчальному центрі нормально вишколювали людей, на фронт потрапляли люди загартовані. Але були проблеми з піхотними навчальними центрами, які готували фахівців артилерії, зенітників, бо людей там до кінця так і не навчили та вони приходили у військо напівцивільні.
Але на фронті я стикався з мобілізованими, котрі лише десять днів були на навчаннях, були й такі, що взагалі без підготовки прийшли.
Багато чого залежить від людини. Якщо вона хоче чогось навчитися, потрапляє у підрозділ, розпитує, її навчають. Якщо людина для галочки щось там вчить, але думками літає в цивільному житті, користі від неї мало.
Андрій, командир медичної роти десантно-штурмової бригади ЗСУ:
Навчання має бути не для галочки і не для правильного заповненого документа, навчання має бути для військового. Готувати його треба довго. Шкода, що впродовж півтора року повномасштабної війни не було налаштовано систему так, щоб військовослужбовці хоч трошки довше почали готуватися.
Олександр Молодий, військовий 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ:
Бюрократія неймовірна. Це українська паперова армія. Кількість документів і паперів лише збільшується. Це дуже важко. Мова йде не тільки про постановку на баланс якихось волонтерських речей, а загалом паперовий обіг в армії. Це десятки журналів, які змушені вести командири підрозділів. Вони замість того, щоб займатися бойовою підготовкою, заповнюють журнали, ведуть якісь обліки, які дуже часто не потрібні. Звісно, контроль потрібен, але не кілька десятків журналів. Бо це катастрофа.
Ірина, бойовий медик в ЗСУ:
Бюрократія — наше пекло. Наприклад, ротний веде 24 журнали, а начмед - 32, якщо не помиляюся. Є потреба ходити по вертикалях, або виясняти, хто і кому підпорядковується, чи хто кого вище.
Для командирів, які займаються списанням втраченого майна, ніщо не розхідник, бо вимагає тону паперів. Наприклад, поки я була ротним медиком, на мені була 101 аптечка, яку видала держава. Я їх не роздавала, бо їх не так легко списати при втраті, як вміст тих аптечок. Мої хлопці були забезпечені волонтерськими якісними аптечками, турнікетами, а не джгутами.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади:
Бюрократія нікуди не зникала. Можливо, на початку була менша, але лише через те, що були активні бойові дії. Але так було й у 2014 році. Зараз фронт стабілізувався і є можливість простежувати всі ці речі. Бюрократія не така страшна, як ті люди, котрі нею опікуються. Я з особистого досвіду знаю людей, котрі до роботи з паперами ставляться як до даного, розуміють, якщо щось отримують на підрозділ — мають це згодом списати. Розуміють відповідальність. І що через бойові дії щось може зламатися, загубитися і людина має знати форму тих рапортів, що і до кого звернутися. У війську є бюрократія, бо тут є озброєння, за яке хтось відповідає, воно коштує грошей. І для цих людей це проблеми не становить, бо вони знають, як з нею розібратися. Тут все залежить не від кількості паперів, а від організації роботи посадової особи.
Андрій, командир медичної роти десантно-штурмової бригади ЗСУ:
Бюрократії в армії — безмежне море. При чому, чим далі, тим більше спускають різних таблиць та списків. Я розумію, що це все для контролю, але якось дуже не сучасно. Таке враження, що половина армії просто має сидіти і писати. Щоб потім якось демобілізуватися і не потрапити в якусь неймовірну майнову залежність, коли ти маєш продати хату, щоб заплатити якісь недостачі, які впродовж півтора- двох років кудись ділися. З тими переїздами, з надзвичайними ситуаціями не завжди встигаєш написати рапорт на списання майна. Особливо це велика проблема для мобілізованих, які взагалі не розуміють, що таке списання і як це все відбувається. Я від більшості пропозицій, які передбачають оформлення купи документів і взяття на баланс медичної роти, відмовляюся. Я потім не хочу за це нести майнову відповідальність, з цим возитися і хвилюватися, куди воно подінеться. Чи я його до останнього шурупчика зможу потім описати та здати. Це геморой від якого я відмовляюся як доросла, свідома людина. Я стараюся співпрацювати з волонтерськими фондами, які мені багато допомагають за фотографію звітну чи за акт прийому-передачі, що воно до мене приїхало. Таким чином тільки співпрацюємо і добре, що поки такі волонтерські фонди є.
Олександр Молодий, військовий 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ:
У нас всього достатньо завдяки волонтерам і закордонним партнерам. В першу чергу. Говорити це про Міністерство оборони, як відомство, яке щось багато робить, на жаль, я не можу… війна різко змінилася, перейшла з розряду піхотних боїв в розряд війни безпілотних літальних апаратів (БПЛА). А в нас, не дивлячись на абсолютно вигадані заяви [голови уряду Дениса] Шмигаля, що ми закуповуємо 60% дронів, думаю, що держава і 6% не закуповує. Їх немає. Все тягнуть на собі волонтери.
Ірина, бойовий медик в ЗСУ:
Мій екіпаж має все своє — борти, авто, такмед тощо. Тому що завжди є шанс, що у тебе відберуть те, що ти сам приніс і поставив на баланс, по-друге — при втраті ще й винен будеш… Коли я читаю, що волонтери армію забезпечують на 3% - мені смішно. Так, нас забезпечують паливом, БК і продуктами. Але, якби я не просила про допомогу у волонтерів, ми б не мали чим і на чому працювати.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади:
Конкретно у нас добре забезпечення, нам вистачає. По продуктах нормально, багато закуповуємо самі, тому що є можливість. Інколи хочеться щось купити з супермаркету, якусь колу. Питання у глобальних речах. Наприклад, деталі на автомобілі ми самі купуємо або волонтери. В нас такий підхід. Людина не має чекати, коли з неба впаде чи начальник служби видасть. Зараз видають військову форму. Вона гірша по якості, ніж раніше, але я розумію, що війна і треба масово людям видавати форму. Розумію, що може вона в мене буде на сезон. Але в мене є грошове забезпечення, і його частина теж йде на якісь деталі, уніформу та елементи спорядження.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади (прізвище не називає)
Фото: Архів Святослава
Ірина, бойовий медик:
Грошове забезпечення — єдине до чого не маю претензій. Є затримки, але і зарплата є. Є бойове розпорядження — є сотня бойової виплати (100 тис. грн). Немає — ну хоча б зарплата трохи більше 22 тисяч гривень.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади:
Грошове забезпечення трохи порізали. Щоб мати сто тисяч, треба більше часу проводити на передовій. Якщо ти навіть десь у Слов'янську, то можеш мати 30 тисяч. Це з одного боку правильно, адже має мотивувати тих, хто реально займається бойовою роботою. Людина має відчувати свою важливість. Та людина, яка йде на штурми, зачищає, сидить біля гармати, прикриває, яка перебуває безпосередньо у бойовому зіткненні — їй виплачують більше, тим, хто в тилу — менше. Я вважаю це справедливо. В мене повне забезпечення. Все стабільно виплачують.
Андрій, командир медичної роти десантно-штурмової бригади ЗСУ:
Грошове забезпечення — нормально, відповідно до виконаної роботи. Веду облік тих, хто виїжджає безпосередньо на передову, там, де оплата дня більша. Знімаю з бойового списку тих, хто виходить на відпочинок кожну зміну. Це все ми чітко проводимо, щоб той, хто більше працює — більше заробляв. Це абсолютно нормально. А зарплата — стандартна, яка є. Нема такого, щоб хтось нас обкрадав. Все чесно.
Олександр Молодий, військовий 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ:
У нашому підрозділі з медициною нормально. Наш медик проводить регулярні навчання, якщо говорити про тактичний рівень. Стратегічно, потрібно людей відпускати додому, звільняти з армії тих, котрі дістали безліч поранень і контузій, які вже не можуть бути в армії. Може трохи цинічно, але толку з них жодного. Потрібно дати дозвіл військовим комісіям демобілізовувати людей, які вже не можуть служити.
Ірина, бойовий медик:
З одного боку, я би хотіла, аби кожен мій військовий мав сертифікат CLS (від combat lifesavers, тобто боєць-рятувальник, - ред.), але наскільки держава здатна зараз навчити мільйон людей у пікселі — уявлення не маю. А вчити треба. Я за 600 днів повномасштабної війни не взяла жодного державного шприца, все забезпечення купила сама або волонтери. Чим маємо, тим і воюємо.
Щодо поранених — якщо я ще усвідомлюю, що буде відбуватися з трьохсотим від моменту поранення і до повного відновлення, то широкі кола поняття про це не мають. Куди тобі рухатися, якщо ти ще не здоровий, але частина вимагає твого повернення? Як отримати скерування, якщо єдина людина, яка в ньому зацікавлена, - це ти сам? Військова медицина не лікує, на жаль. Вона максимум ставить на ноги й відправляє назад. Це фруструє, бо зʼявляється купа військових, які не готові повертатися воювати.
Святослав, військовий 80 окремої десантно-штурмової бригади:
У нас з медициною нормально. Але наша бригада не нова, в нас є багато фахівців, які за цим стежать. У новостворених бригадах з медициною велика проблема. Минулого року була проблема, бо, наприклад, контузію важко визначити та до багатьох контужених ставилися підозріло чи до тих, хто зі спиною мали проблеми. У нас був такий військовий, мав проблеми зі спиною, але повернувся, на передову не їздить, бо броніка не можна носити. Здебільшого в тилу на зв'язку сидить, за забезпечення відповідає.
Андрій, командир медичної роти десантно-штурмової бригади:
На місці все самому можна змінювати. Я, як командир медичної роти, розумію потреби своїх лікарів. Вони пишуть, яке обладнання їм потрібно дістати для якісної роботи, і я дістаю все через фонди. Ми одна з перших медичних рот на нашому напрямку, які почали переливання крові безпосередньо біля фронту. Ми самі по суті розвиваємо свою діяльність. Я маю рукастих людей з добрими медичними головами і знаннями, які дають мені запит. Я можу його задовольнити, і ми якісніше рятуємо наших військових.