Рано чи пізно, але росіяни пройдуть процес денацифікації та визнання своєї вини у воєнних злочинах в Україні. Це буде для них болісний і важкий процес, але без нього неможливе звільнення від рашизму. У рамках цього процесу ми побачимо і суди над тими, хто розпалював ненависть до України та українців. Так, де було і в Німеччині після розгрому нацизму. Ми побачимо на лаві підсудних Соловйова, Кисельова, Симоньян, Сукабеєву, Попова, Пегова, Коца, Сладкова та інших пропагандистів Кремля, якщо вони не встигнуть раніше закінчити суїцидом. Так і буде!
У другій половині XX століття німецьке суспільство виявилося, можливо, в найскладнішому становищі в Європі — перед народом стояло завдання переосмислення історичного досвіду та створення нової суспільної свідомості.
Те, як після закінчення Другої світової війни Німеччина провела роботу з подолання досвіду нацизму, багато експертів вважають одним із найуспішніших прикладів у галузі "політики пам'яті".
В основу цього досвіду лягло поняття провини.
"Визнати національну провину зовсім не означає, як бояться багато хто, заплямувати образ нації. Навпаки, у нації з'являється можливість внести зміни до самоідентифікації: категорично відмежуватися від злочинів, які є в її історії, і голосно заявити про цінності громадянського суспільства", - заявила в інтерв'ю Інституту Гете дослідниця культурного аспекту пам'яті Алейда Ассманн з Університету Констанца.
Населення примусово змушували ознайомлюватися зі свідченнями злочинів нацистів, їх водили на екскурсії до таборів смерті, показували спеціально зняті кінофільми.
Читайте також: Росія влаштована за принципом шкаралупи яйця
Проте проводилася така політика недовго — багато істориків зазначають, що джерелом денацифікації були іноземні держави, а всередині німецького суспільства панувала апатія. Коли німецьких тітоньок привозили до концтаборів і показували, що творили нацисти, то ці тітоньки відмовлялися в це вірити й стверджували, що все це брехня. Вони були зазомбовані пропагандою і боялися зізнатися навіть самим собі, що були частиною злочинної, жахливої, нелюдської спільноти. То справді був захисний механізм людської психіки проти визнання себе учасником жахливих злочинів нацизму.
Німці були охоплені депресією, страхом, розчаруванням. Будь-які спроби усвідомити те, що сталося, відкидалися — люди прагнули викреслити цей період історії зі своєї свідомості, відмовитись від неї, забути.
На стику 1950-х та 60-х років розпочався зворотний процес — спроби відновити діалог, громадське обговорення причин та наслідків періоду нацизму.
Переломною подією став "франкфуртський процес" над наглядачами Освенцима - перший великий судовий розгляд щодо нацистських злочинців, проведений правосуддям ФРН.
Слухання відбувалися у будівлі ратуші Франкфурта-на-Майні з кінця грудня 1963-го до серпня 1965-го року. Перед судом постало 22 підсудних, з яких лише чотирьох виправдали. До довічного ув'язнення засудили шістьох.
Цей суд став каталізатором процесу, що розпочався у суспільстві ще в середині 50-х років. Історик Олександр Борозняк наголосив на важливій ролі відомих громадських діячів, які очолили цю дискусію, і мені цікаво, хто візьме цю місію на себе у РФ?
Читайте також: На те, що буде з Росією, неможливо впливати ззовні
"Люди, які представляли цвіт інтелігенції ФРН, не боялися йти проти течії, точно і глибоко осмислювали тривожну ситуацію у своїй країні, вказували на антигуманну сутність фашистської диктатури й на небезпеку її забуття. Західнонімецьке суспільство знайшло у собі сили та мужність почути і зрозуміти своїх духовних лідерів (до імен Адорно та Ясперса додам Вайса, Бьолля, Кьоппена, Грасса), погляди яких безпосередньо вплинули на зміну вектора масової історичної свідомості", — писав він.
Важливим також стало й те, що у Німеччині виросло нове, повоєнне покоління. Молоді люди були вільні від свідомості власної, персональної провини, і ця свобода дозволяла їм обговорювати важкі питання, найчастіше — у формі протистояння, конфронтації зі старшим поколінням. Так запустився процес денацифікації. Це чекає і на Росію.
Про автора. Борислав Береза, громадський діяч, колишній народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.