У заяві Арахамії, що кількість охочих піти з парламенту "набагато більша", але їх "не відпускають", найбільше вражає не самий факт (ось вам "понабирали за оголошенням"), а мимохідь висловлене ставлення до парламенту та депутатів: "люди мають досидіти до кінця й ухвалювати необхідні для держави закони".
Ну чисто, як в Держдумі.
Є гірка іронія в тому, що опір Росії випало очолити людям з проросійською ментальністю, дуже близькими до російських уявленнями про устрій та механізми влади, відповідною командою інформаційної підтримки (журналісти, які раніше активно виборювали в Україні або "русский мир", або інтереси олігархів) та непримиренно ворожим ставленням до проєвропейської опозиції (бо вони вже впевнилися, що Путін в них владу не забере, а от Залужний та/чи Порошенко на найближчих виборах це можуть, і це наразі їхня найбільша фобія).
Але вони не зрадники (прошу всіх цю дурню не повторювати). Вони просто так мислять і інакше не вміють. А Росія в патернах мислення — це набагато глибше, ніж Росія в таємній змові будь-якого українця з Кремлем чи ФСБ.
Читайте також: Рейтинги військових високі тому, що політики не справляються
Біда в тому, що маленька Росія, вона ж Малоросія, зрештою неминуче програє великій Росії — за тією ж логікою, за якою в боксі великий добрий боєць завжди поб'є маленького доброго бійця.
Бути не як Росія, у тому числі у нашій політичній культурі — чи не головна запорука нашої перемоги.
Хоча для нинішньої владної команди це майже напевно означає втрату ними влади невдовзі після війни.
Тому або зрештою програють вони (і мають вже зараз змиритися з такою перспективою), або ще швидше програємо всі ми.
Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.