Два видання The Wall Street Journal і BILD видали матеріали про те, що у разі невдачі контрнаступу президенту Володимиру Зеленському можуть запропонувати почати переговори з Росією. Це може бути ближче до осені. І тут треба замислитись над останнім випробуванням української держави.
З одного боку, Володимир Зеленський продемонстрував незаперечну мужність. Своєю емоційністю і навичками з акторського минулого він допоміг людям у всьому світі сприймати боротьбу України як свою власну. Він підбадьорював, співчував і викликав праведний гнів свого народу в потрібній мірі та в потрібні моменти. З усіх цих причин український президент став об'єктом загального захоплення — обійми з Байденом, зустрічі з британським королем і багато обкладинок та оплесків. Колись про це 100% знімуть байопік.
Але коли в Україні починається дичина через те, що політичне керівництво порушує власні обіцянки, переслідує опонентів і утискає свободу слова, наші західні союзники остерігаються, що ж може вилізти із цієї пляшки Джина – новий Орбан чи симпатичний Ердоган, і, чи варто так сильно вкладати в це гроші. Дуже багато грошей.
Крайня дуже неприємна історія трапилась із колишнім топом НАК "Нафтогаз" Андрієм Коболєвим. Це доволі здібний урядовець — і певний час назад західні союзники радили президенту взяти його в державне управління.
Але замість пропозицій щодо вакансій — Коболєв отримав справу і судову заставу у 229 мільйонів і повне нерозуміння, що це було.
То на виході цієї історії маємо повне нерозуміння, що це було, від Заходу. А ще утвердження у тому, що боротися з РФ і "Газпромом" не варто. Краще брати кеш, заводити схеми, фінансувати з російських грошей телевізійні канали й політичні проєкти — і все буде в шоколаді. На контрасті скажу, що до проросійського діяча Юрія Бойка, одного з топів Партії регіонів і ОПЗЖ, який свого часу давав зелене світло на РосУкрЕнерго претензій нема жодних. У нього навіть звання "Герой України" за газовий схематоз стидаються забрати.
То ж цілком не виключено, що коли війна вщухне — нинішню владу й особисто Зеленського чекають найбільші випробування. Поки політика здебільшого відсунута на другий план, президент та його команда можуть приймати рішення без особливого опору чи обмежень, маючи тверде алібі, що це "для перемоги". Але це не може тривати вічно.
Президентські вибори 2019 року перетворили Зеленського з актора на президента. Війна Росії перетворила його фактично на генерала. Але щоб забезпечити суверенне та демократичне майбутнє України, він має бути готовим повернутися до ролі демократично обраного лідера. Щобільше, він має бути готовим прийняти можливість того, що горе країни проявиться у гніві, закидах та скаргах на свого лідера. Але живі емоції з крайньої пресконференції Володимира Зеленського засвідчили те, що він так само болісно сприймає незручні питання і легку критику як і до війни.
Президенту нелегко побачити реальність без софітів і фльору лідера, який не злякався і не втік. Адже в оточенні Зеленського є багато голосів, що пропонуватимуть виправдання антидемократичній поведінці, наприклад, обмеження свободи слова, контролю над судами, використання виконавчих привілеїв в ім'я безпеки або спроби встановити наступника, обраного особисто. Причин, чому так треба, спікери ОПУ і видатні "слуги народу" знайдуть чимало, але жодна з них не має обнулити демократію. Ту саму, для збереження якої Захід дає зброю, гроші та накладає більш-менш болючі антиросійські санкції. Але у наших західних союзників є свої потреби, є власні громадяни та планові вибори — чимало яких, як і в нас, очікується 2024 року. І зберегти нашу територію, відвоювати своє по-максимуму то є лише частина перша нашої перемоги. Друга — не скотитися на дно і розлякати західних друзів своїм невіглаством і тягою до авторитаризму.
Коли Угорщина — найбільш божевільна нині країна НАТО і ЄС — уперше отримала прем’єром Віктора Орбана її питання вступу в Північноатлантичний союз було вирішене. Так само 85% угорців на референдумі проголосували за вступ до ЄС. А найважливіше, що в цей період чотири основні угорські партії виступали за економічну лібералізацію та тісні зв'язки із Заходом. То ж якщо десь під пресом воєнного часу і бан на незручні питання "бо не на часі" ми загубимо демократію і повагу Заходу — може вийти так, що все було задарма. І велике кровопролиття нас нічого так і не навчило.
The Wall Street Journal і BILD, які видали матеріали про можливість переговорів з РФ, не є нашими ворогами, та не варто на них ображатися. Але вони точно ретранслюють розмови, які точаться в кабінетах євробюрократів. Бо усім хочеться знати, заради кого їхні держави жертвують комфортом, бюджетами та зброєю. І до народу України та ЗСУ у них питань нема. А от щодо влади постійно виникають нові.
Тому не виключено, що ближче до нашого контрнаступу — і дай Боже, щоб він був успішним — Захід все ближче підводитиме Зеленського до думки, що його завдання – демократично передати владу. І трошки відпочити, щоби попасти в історію зі знаком плюс. Переможців національно-визвольних воєн люблять, а от диктаторів – ні. І це важливі деталі.