"Was, die Franzosen auch? Die haben uns noch gefehlt! (Що, і французи тут? Цього ще не вистачало!)" - за поширеною легендою саме такою була реакція фельдмаршала Кейтеля, коли він побачив, що капітуляцію Німеччини у Карлсхорсті серед інших переможців прийматимуть і французи. Кейтелю було чому дивуватися – адже офіційно Франція сама капітулювала ще в 1940 році, і режим Віші (або ж "Французької держави"), визнаний не лише Берліном, а й більшістю тогочасного світу, був хай і невоюючим, але сателітом Третього Рейху.
Фото: Вікіпедія
Кейтель підписує акт капітуляціїПісля появи союзників у Нормандії Шарль де Голль, звісно, створив новий уряд, але його повноваження насправді залишалися під питанням. В Реймсі, наприклад, де капітуляція вермахту була підписана спочатку, її приймали представники лише американо-британського та радянського командування, а французи були тільки "свідками".
Читайте також: Пігулки від жадібності
Насправді й до 1945 року траплялися випадки, коли представники переможеної країни раптово з’являлися по інший бік столу переговорів. Винахідником цього "ноу-хау" був теж — за дивним збігом обставин — француз. Шарль Талейран. Багатолітній міністр закордонних справ Наполеона I, він вчасно перейшов на бік Людовика XVIII. І вже в цій ролі наполіг, щоб уряд Бурбонів інші "великі держави" визнали учасником спільної боротьби проти "узурпатора" - а відтак… переможцем Бонапарта. І таким самим учасником післявоєнного облаштування Європи, як Британія, Росія чи, скажімо, Австрія. Остання, зрештою, теж встигла побувати наполеонівською союзницею. І перейшла на інший бік лише в 1813 році — по суті, лише напередодні перемоги. То чим Франція гірша?
Чим могли заперечити союзники Талейрану? Адже вони самі оголосили метою війни повернення до влади Бурбонів як "законного" уряду. Вимагати позбавити цей уряд його "законних" прав, а тим більше карати його за злочини "узурпатора", який позбавив Бурбонів влади, і справді видавалося нелогічним.
Власне, сам принцип легітимізму, запропонований Талейраном у Відні, передбачав, що в однієї держави може бути дві іпостасі - погана і добра. До нас ця еквілібристика дійшла у формі "чи має відповідати цілий народ за дії деспотичної влади, від свавілля якої він страждає так само як і його сусіди".
Цю хитрість розкусив вже Бісмарк. Який не дав розіграти сценарій "поганий Наполеон III й непричетні до його дій французи". І наполіг, щоб мир із Німеччиною був підписаний від імені всього народу обраними ним Національними зборами.
Невдовзі вихід Талейрана, щоправда, знадобився і самим німцям. Які програли світову війну. Тому винуватцем війни оголосили… кайзера, в той час, як перемир’я, а потім і мир підписувала влада вже нової, Веймарської республіки. І це був аргумент на користь того, щоб мир не був таким обтяжливим для Німеччини (та він і не був таким обтяжливим, як, наприклад Тріанонський договір для Угорщини).
Читайте також: Коли Русь стала Україною
Проте оце дистанціювання від "попередників", корисне на певному етапі для веймарської влади зрештою зіграло проти неї. Адже співвітчизники звинувачували ватажків Листопадової революції в тому, що вони завдали удару в спину переможній кайзерівській армії. Версальський мир називали взагалі ганебним.
Реваншизм народив Гітлера. Гітлер привів Німеччину до ще ганебнішої та ще більш руйнівної поразки (капітуляцію Кейтель, а перед ним Йодль підписували після падіння Берліну, в той час, як Першу світову німецька армія завершила на чужій території).
Переможці, які під час війни наполягали, що ведуть війну саме з нацистським режимом, а не німецьким народом (навіть коаліція була "антигітлерівською" - коаліції проти Наполеона відомі як "протифранцузькі"), після війни, однак, не посадили німців за стіл перемовин.
Нові німецькі держави, однак, навіть на конституційному рівні позиціювалися як "альтернативні Третьому Рейху". Хіба що ФРН шукала корені у Веймарській республіці, а східнонімецьке комуністичне утворення – в "марксистсько-ленінській" міфології. Проте показово, що в обох республіках кольорами прапору були "веймарські" - а не кольори, скажімо, Другого (бісмарківського) Рейху.
Сьогодні винаходом Талейрана намагаються скористатися "хороші росіяни". Видаючи себе за альтернативу путінській владі й навіть змінюючи національну символіку (я особисто, між іншим, проти "біло-синьо-білого" прапора нічого не маю, радше навпаки) вони все одно вимагають враховувати "законні" інтереси Росії. І навіть натякають на щось подібне до "плану Маршалла" - але не для зруйнованих їхньою державою сусідніх країн, а для їхньої батьківщини – винуватиці агресії.
Вочевидь вони й справді розраховують, що під час капітуляції "московський кейтель" (хотів написати Шойгу чи Герасимов, але не впевнений, що ті до капітуляції дотягнуть) вигукне щось на кшталт "невже і Навальний з Ходорковським тут?".
От тільки чи дозволять це українці?
Спеціально для Еспресо
Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.