Френк Фіґлузі. Система ФБР. Кодекс досконалості наймогутнішого відомства США. – К.: Наш Формат, 2023
"У сфері розвідки, правоохоронних органів і збройних сил термін "гаряча мийка" описує негайне обговорення того, що пішло правильно, а що не так, - пояснює автор цієї книжки те, що за всі часи у нас називалося "головомийкою" у начальства. - Подальші розділи - це "гаряча мийка" після моєї кар'єри". Саме у такий "миючий" спосіб у книжці колишнього керівника контррозвідки ФБР Френка Фіґлузі "Система ФБР. Кодекс досконалості наймогутнішого відомства США" (К.: Наш Формат) розкриваються сім секретів створення та підтримки організаційної досконалості.
Як "хранитель Кодексу", автор суворо стежив за відповідністю кожного працівника строгим стандартам Бюро, і за 25 років роботи у ФБР досконало вивчив причини того, чому хороші люди роблять погані вчинки. Тож, забігаючи трохи наперед, зауважимо: автор переконаний, що річ переважно в системі, яка на рівні цінностей, правил чи практик дозволяє або навіть спонукає до порушень. У своїй книжці він відверто говорить про успіхи й невдачі агентів ФБР усіх рівнів, аналізуючи їх з погляду "Системи ФБР": семи стовпів, на яких тримається Бюро.
"Кожен, хто серйозно ставиться до чесності, потребує чіткого кодексу поведінки, - пояснюють нам. - Чесність не тільки належить до основних цінностей ФБР, а й міститься разом з вірністю та відвагою в його офіційному гаслі. Недвозначні, добре сформульовані орієнтири збільшують імовірність того, що індивідуальна поведінка доповнюватиме основні цінності, а не ставитиме їх під загрозу. Якщо ви ще не встановили базових еталонів поведінки у своєму бізнесі, організації, команді чи сім’ї, вам варто це зробити. Їх не має бути багато, зовсім ні. Забагато правил може дуже швидко перетворитися на їхню повну відсутність. Визначте, який тип поведінки підриває те, за що ви або ваша група виступаєте, такою мірою, що становить екзистенційну загрозу. Повідомляйте про ці "небезпечні зони" чітко й часто. Хоч би хто був автором фрази "Якщо ви не боретеся за щось, ви помрете ні за що", він мав цілковиту рацію".
Андрій Зелінський. Анатомія Воїна: Дух, Шлях, Сила. – К.: Колесо життя, 2023
Світова історія вояцтва має чимало культових книжок – китайських, японських, навіть австралійських. Можливо, книжці Андрія Зелінського "Анатомія Воїна: Дух, Шлях, Сила" (К.: Колесо життя) так само судилося вплинути на заснування цілого кодексу українського вояка, адже у ній, здається, є все, чого потребує наука війни – від заклику "Рухайся! Стріляй! Комунікуй! " до обґрунтування засад людяності в бою.
Тож який він, український воїн, і звідки взагалі береться? Автор книжки впевнений, що воїн живе у кожному з нас, але далеко не кожен у нього вірить. "У загублених закутках твоєї душі тобі неминуче необхідно відшукати Воїна. Кожному необхідно! Можливо, втомленого, виснаженого, але незламного. Воїн, як майбутнє, потребує віри в себе. Без неї він непомітний, вразливий, бездіяльний. В очікуванні. Його не можна жаліти, ним слід пишатися. Саме так, пишатися власною здатністю стати на захист правди та добра. Без віри у Воїна в собі ти легко сприймаєш руйнівну брутальність. Без Воїна в собі тобі бракує повноти, цілісності, справжності – людяності".
Тож не дивно, що іноді ми живемо так, ніби нічого не здатні змінити у своєму житті. Утім, про цього самого воїна і про те, як його віднайти у глибині свого серця – докладно описано у захоплюючій подорожі на сторінках цієї книги. Яку, до речі, автор завершує наступними рядками: "Шалений світ безоглядно кружляв своїми орбітами понад людськими долями та стежками. Неспокійно метушилися люди у надуманих щоденних перегонах. Повний Духу та Сили, Воїн впевнено попрямував власним Шляхом до завжди нових і завжди таких неминучих у його житті горизонтів. І цій мандрівці ніколи не буде кінця. Бо Воїн – то глибока правда про саму людину. А правда не вичерпується і не завершується. Вона лише здатна набувати нових форм, ставати новим Духом, новим Шляхом, новою Силою".
Сергій Громенко. Чому Україна виграє. – Х.: Віват, 2023
Автор цієї книжки ні на мить не сумнівається, що Росія програла нинішню "велику" війну. Мовляв, бойові дії ще триватимуть, але своїх стратегічних цілей в Україні Кремль вже ніколи не досягне.
"Чому Україна виграє" Сергія Громенка (Х.: Віват) - взагалі дуже оптимістична книжка, і не в останню чергу тому, що всі заяви, зроблені у ній, не голослівні. По-перше, ці тексти, які були написані з 2014 по 2022 рік, пройшли випробовування часом. По-друге, автор пропонує свої, часто неочікувані, але цілком слушні відповіді на головні питання сьогодення. Наприклад, чому ця війна взагалі стала можливою і чому Москва вірила у свій блискавичний успіх на полі бою? Яке значення має Україна для Путіна особисто та Росії в цілому? Звідки взялися міфи про "ісконно русскій" Крим та "один народ"? Чим закінчиться війна і яке майбутнє чекає на Росію та Україну?
"Російсько-українська війна за визначенням передбачає наявність щонайменше трьох феноменів: Росії, України та війни, - нагадує автор. - У нашому конкретному випадку до них доданий феномен світу (чи, може, варто говорити про світи - у множині). Роз'яснити феномен війни - це осмислити два питання: чому ця війна взагалі почалася (тобто чому Росія напала на Україну) та чому Україна перемогла. Відповідь на перше передбачає "вилку" інших двох запитань - чому Росія напала взагалі та чому Росія напала саме зараз. Несильно помилюся, якщо стверджуватиму, що російська агресія "взагалі" зумовлена тим, що ця країна - імперія. Імперіалізм майже завжди призводить до війни, тому що імперії в принципі ґрунтуються на силі, тож насильство в них вважають за прийнятний та ефективний політичний інструмент".
Ніна Кур'ята Дзвінка. Українка, народжена в СРСР. – К.: Лабораторія, 2023
Останнім часом такі книжки про радянське минуле у нас видають чомусь колишні "югославські" автори, натомість з українських пригадується самий лише Тимофій Гаврилів, тож про талончик в тролейбусі чи малювання Леніна в дитсадку, як у авторки цієї книжки, ясна річ, ні в кого з апологетів української ідентичності в умовах радянської минувшини – від Олеся Ульяненка до Євгенії Кононенко – немає, бо там хоч герой і мружиться на весь світ поглядом колишнього кулеметника, але все одно не так детально, насичено і колоритно, як у цьому дебютному романі відомої журналістки.
Отже, розділи книжки ведуть нас спільним "українським" життям - від Одеси до Києва, від вулиці Леніна до Путчу, від Майдану до війни. Загалом "Дзвінка. Українка, народжена в СРСР" Ніни Кур'яти (К.: Лабораторія) розповідає про те, як це - народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім – упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність головній героїні допомагає сім’я – саме родинні історії та сімейне виховання сіють в ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і "брешуть" по телевізору.
Її дитинство припадає на добу пізнього Брєжнєва і початку "Перестройки", юність - на розвал Радянського Союзу та сумнозвісні дев’яності, а доросле життя - на остаточне становлення Незалежності. Переїхавши до Одеси, дівчина має відстоювати свою інакшість в зросійщеному середовищі, а згодом в Києві та на Заході України має доводити, що вона – така сама українка, як і ті, хто народилися по інший бік Збруча, її рідна мова – українська, і на Одещині живуть українці.
"Говорити українською означало одне з двох: - роз’яснює героїня, - або ти - приїжджий з села, який не знає нічого, окрім "телячої мови", або - свідомий націоналіст, який провокує всіх на сварки. І тому в тролейбусі набагато безпечніше сказати "закомпостируйте, пожалуйста, талончик", і далі писати собі в блокнотику якісь уривки віршів, що приходять по дорозі до університету, ніж спробувати хоча б наважитись щось сказати українською і дивитися, яка буде реакція".
Зоряна Живка. Ангел на ймення Грушка. Дітям про Голодомор. – Л.: Свічадо, 2023
Ця дитяча, здавалося б, книжка насправді про цілком доросле життя її малих героїв. Як їздили до баби в село, як забороняли кидати хліб на землю і не доїдати з тарілки. Щоправда, "лихі люди", які прийшли забирати хліб в історії Зоряни Живки "Ангел на ймення Грушка. Дітям про Голодомор" (Л.: Свічадо) це досі не "комуняки" чи "москалі", як закидатимуть авторці, утім, книжка все ж таки для малят. І тим не менш, малята різні бувають – можна було би й спробувати хоч раз у цьому жанрі назвати речі своїми іменами. Як наприклад, один знайомий автора цих рядків, який ще у 90-х навчив свого трирічного малого, виходячи з хати, питати в сусідів на лавці перед під’їздом: "Де тут москалі? Буду їх рубати! " Правда, при цьому він називав ще декого, хто завжди був у керівництві каральних загонів в Україні, але їх без того всі знають. Зрозуміло, що були й не лише москалі, але й свої, партійні, але їх вже не люди, Бог карав.
"Прибіг він якось до матері, увірвався в хату, схопив її за свитку й трясе: "Скажи, відьмо, чого в тебе діти вже скільки місяців хліба не нюхали й живі-здорові, а мої попухли й лежать колодами?" Ми на печі принишкли – страшно: дядько, мов той ведмідь у кожусі, а мати худа, зморена, в латаній свитині. Мати стала, ставно так, аж виросла наче, подивилася йому в очі та й каже: "Бо мене Бог на світі держить! Бог і правда! " І він якось ізнишк тоді, ніби й поменшав, розвернувся та мовчки пішов…" Ну, а так, звісно, книжка, будучи побудована на родинних переказах, створена на допомогу батькам і педагогам, бо порушує важливе питання: як говорити з дітьми про національну трагедію - Голодомор і колективізацію.