Чоловіка відправили в 95-у бригаду 25 березня, через 2 дні після народження його другої дитини, пише «Цензор.net».
«Ми воювали в групі оперативного реагування. Нашим завданням були конвої. Іноді потрібно було виводити якусь групу розвідки, яка потрапила в оточення. Найперші жертви в зоні АТО були з нашої роти та мінометної батареї», - розповів боєць.
«Поранення отримав, коли потрапили в засідку, повертаючись зі Слов'янська. В селі Долина. Засідка була досить професійна, продумана. Але так вже вийшло, що ми теж вміємо все продумати. Коли я помітив, що ціляться в нас, почав стріляти. Кулемет у нас був направлений в іншу сторону, а часу його розгортати не було. Першим прицільним і вдалим пострілом супротивника з РПГ-26 пробило броню і відірвало ногу мені і водієві. Після чого ми ще 20 хвилин продовжували вести бій. Я стояв на сидінні обличчям у бік пострілів, спирався більшою мірою на праву ногу і думав, що вона обпалена. Ліву просто не відчував. Присів, щоб дістати черговий магазин. Коли піднімався, зрозумів що з лівою ногою щось не так, бо не можу на неї стати. Але встав і продовжив бій. Коли закінчили, посвітив на ногу, побачив, що вона вже зажгутована кимось із хлопців, а нижня частина лежить збоку, тримається тільки на шматку шкіри. Подумав "слава Богу, що не праву".
Попросив у хлопців, щоб вони знайшли мій рюкзачок. Засунув ногу туди і прив'язав до другої частини вище коліна.
Чисто інстинктивно подумав, що кину в рюкзак, а там розберуться, що з нею зробити. Мене накололи буторфанолом. Потім передзвонив командиру роти, повідомив про те, що ми потрапили в засідку. Повідомив про місце дислокації і про те, що нам вдалося відбитися.
Пришивали мені ногу в Харкові лікарі з київського госпіталю. Вони-то і вирішили, що нога має право на життя. Ось поки якось і живе. Коли привезли в Київ, думали, що доведеться все ж відрізати. Незважаючи на те, що операції були кожен день, хірурги - молодці, боролися, щоб її врятувати. Сміюся тепер, що вони Цпришивають непришиваємоєЦ ... Хоча прогнозів і зараз немає ніяких, тому що там тільки один робочий посудину. Мають відбутися ще операції, і ніхто не знає, як вона відреагує.
Ніжка тепер у мене - сепаратистка, хоча за кермом їжджу. Ось в Житомир їздив проводити нашу 95-у бригаду, і на могилу до старшого лейтенанта Віталіку. Він загинув одним з перших», - розповів поранений боєць.