104 000 українських дітей знаходиться в закладах інституційного догляду. Вони забезпечені основним – держава виділяє на їх утримання відповідний бюджет, також матеріально їх підтримують спонсори та благодійні фонди. Ключова проблема дітей з інтернатів – соціалізація.
За словами дружини Президента України, голови Ради Благодійного фонду Петра Порошенка, Марини Порошенко, сьогодні в Україні функціонує майже 770 закладів інтернатного типу. Кожна 30-а дитина шкільного віку навчається в інтернаті, а кожен 3-й вихованець інтернату – це дитина з інвалідністю. «Наставництво – це прогресивний і дієвий механізм зміни нашого пострадянського сприйняття проблем сирітства та всиновлення», – зазначає пані Порошенко.
Наставництво – нематеріальний спосіб допомоги дітям в інтернатах. За його методологією для однієї дитини із закладу інституційного догляду знаходиться наставник, який стає для неї другом, моральним авторитетом і психологічною підтримкою.
«Випускники інтернатів у десятки разів більше схильні до алкогольної залежності та проблем із законом. Ці діти травмовані складними життєвими обставинами, а система, яка годує та одягає, не може повноцінно підготувати їх до самостійного дорослого життя. Тому проходить час, і їхні діти часто також потрапляють до інтернатів», – каже Микола Кулеба, Уповноважений Президента України з прав дитини та один з ідеологів наставництва для дітей-сиріт в Україні.
Наставник може розірвати це замкнуте коло. Він навчає дитину вирішувати побутові проблеми, допомагає з професійною орієнтацію та вмінням спілкуватися в соціумі. Прикладом власної родини наставник передає дитині сімейні цінності.
«Це реальний інструмент для того, щоб суспільство перестало боятися сиріт, а сироти перестали боятися суспільства. Базова потреба такої дитини – довіра, і негативний досвід заважає їй довіряти будь-кому. Але психіка формується протягом усього життя у стосунках. Наставник, як близький друг, може змінити ставлення дитини до світу, допомогти їй стати більш відкритою та впевненою», – коментує психолог Леся Матвеєва.
Любов Лоріашвілі, головний спеціаліст Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, зазначає: «Дитина потребує прикладів моделей поведінки в різних ситуаціях, які вона бере з навколишнього середовища. Чим більше цих моделей буде, тим швидше і краще дитина адаптується до соціуму. У розширенні цього діапазону і допомагає наставник».
«За час нашої роботи 1330 дітей з інтернатів отримали наставників. Кандидатам ми пояснюємо, що наставник – не рятівник. Він друг, головна мета якого – дати дитині особисту підтримку та стати містком у реальний світ за межами інтернату. І сам наставник також розвивається в цих стосунках», – каже Тетяна Іордан, керівник проекту «Одна надія», який є фундатором наставництва в Україні.
Восени 2016 року наставництво було закріплене відповідним законом, як одна з офіційних форм допомоги дітям в закладах інституційного догляду. 22 листопада, с саміту з наставництва, офіційно почався процес масштабування руху на всю Україну. Допомогти в цьому може буквально кожен – не тільки в ролі наставника, але й долучившись до роботи з партнерськими організаціями, державними структурами, пошуку наставників, популяризації руху.