Голий автопортрет, смерть та еротика. 10 маловідомих картин Тараса Шевченка

Сьогодні виповнюється 203 роки з дня народження українського пророка, і, як називають його сучасники, ідеолога Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичні твори виходили далеко за рамки його часу, вони – знакові й пророчі. Його внесок у відродження держави  неоціненний: він перший слово «малорос», замінив на повноцінне «українець», розбудивши цим і нашу свідомість, і волю до свободи.

І якщо його поетичні, прозові твори – простір для роздумувань, дискусій і подекуди для суперечок, то його картини – те, чим захоплююся всі: і в нашій країні, і у світі. До того ж у світі за його художньою майстерністю його ставлять у ряди найвідоміших, споруджуючи пам'ятники,  влаштовуючи виставки, мистецькі заходи, присуджуючи премії його імені.

Наразі вже відомо відомо понад 1000 портретів, пейзажів, історичних, міфологічних та жанрових композицій Тараса Шевченка у різних техніках, і це ще – далеко не всі його твори, оскільки багато з них зберігаються  в приватних колекціях або зникли. Твори митця зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, чимало робіт художника - у Львівському Національному музеї ім. А. Шептицького, у Росії та Казахстані.

Потяг до живопису та малювання у Шевченка був змалечку: він любив розмальовувати крейдою стіни хати, стіл, лавки. Ще маленьким намалював п’яного дяка Богорського, в якого перебував на вихованні після смерті своїх батьків, за що дяк його жорстко побив.

Хлопець втікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису перетворилась на мрію, шукає собі вчителя-маляра, час від часу знаходячи таких і тяжко працюючи на них замість малювання.

У 1828 році Шевченко стає наймитом Павла Енгельгарда, багатого росіянина дворянського походження. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця  і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно. Там Шевченко і штудіював свою художню майстерність, а затим -  і у самого Карла Брюллова в Санкт-Петербурзі.  

Автопортрети

Шевченко малював упродовж усього життя і вважається зачинателем українського автопортрету.

На «крамольний» автопортрет свого часу наклало табу і «царське літературознавство»,  і радянське. Тому в Шевченкіані, окрім спеціалізованої, не знайдеться навіть побіжної згадки про цей автопортрет.

Належне хіба що необхідно віддати літературознавцю Сергію Єфремову, котрий репродукував рисунок в академічному виданні, однак увесь тираж сталінські сатрапи 1932 року знищили.

Оголені натури - спосіб боротьби зі стереотипами

Загалом оголені натури в творчості Шевченка зустрічаються дуже часто. І це свідчить про те, що свобода, якою була сповнена душа митця, набирала реальних обрисів, і він знову був на крок від попередників, створюючи і нові напрями, і  стаючи засновником ренесансу нашої культури.

В гаремі.1843.  

Робота, виконана Шевченком під час навчання в Академії мистецтв, свідчить про зацікавлення екзотикою Сходу, яка приваблювала художника можливістю відтворення мальовничих сцен східного побуту.  
Жанрова композиція майстерна щодо колориту і щодо техніки виконання.

Вірсавія, офорт/акватинта 1860 рік

Марія

Героїня поеми О. Пушкіна "Полтава", яку Пушкін називає Марією, — Мотря Кочубей, дочка Василя Леонтійовича Кочубея, генерального писаря, а згодом генерального судді при гетьмані Івані Мазепі. Про велике кохання Мотрі Кочубей та Івана Мазепи свідчить їхнє листування. Малюнок відповідає словам поеми: 

Ещё Мария сладко дышит, 
Дрёмой объятая, и слышит 
Сквозь лёгкий сон, что кто-то к ней 
Вошёл и ног ее коснулся. 
Она проснулась — поскорей 
С улыбкой взор ее сомкнулся 
От блеска утренних лучей... 
Вздрогнув, она глядит... и что же? 
Пред нею мать... 

 Циганка-ворожка. 1841. [Петербург]. Бристольский папір, акварель.  

Перерване побачення. 1839-1840.

Це копія з однойменної акварелі Карла Брюллова, виконана Шевченком у двох примірниках. Під малюнком, що зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка, на паспарту напис олівцем: Шевченко. Прерванное свидание. Нижче витиснено: Carolus Bruloff, Соріа. 

Казка.1844.

На зображенні праворуч унизу авторські підпис і дата: Шевченко. 1844, посередині назва: Казка, а нижче пояснювальний текст: "А видкиля и куди богь несе Господа москалю? и де таки табачку бралы: чи несчимиричкою часом?! бо ми васъ знаемо пиддобрики!!! — ...Изъ самой расъи идемъ на тот светъ, судариня смерть... а табачок истинно Лубенскій...". 

В основу офорта покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю. 
Діалог між солдатом і смертю відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. Смерть з великою косою у правій руці, вбрана як українська жінка, не виглядає страшною і невблаганною.

Можливо, вона таки тільки понюхає табачку, залишить "москалика" і піде собі далі. Пояснювальний текст, сюжет, образи пройняті доброзичливим гумором.

Портрет Катерини Абази, акварель 1837 рік

Портрет дівчини з собакою, акварель 1838 рік