10 найвідоміших незрячих, яким вдалося змінити світ

Вони доводять, що втрата зору не заважає отримувати задоволення від життя і не створює перешкоди на шляху до досягнення мети.

Еспресо.TV знайшов 10 всесвітньо відомих людей, для яких вади зору стали стимулом для звершень, сенсаційних відкриттів та перемог не лише над іншими, а й над собою. 

Луї Брайль

Без Луї Брайля неможливо уявити життя нинішніх незрячих людей. Адже саме він свого часу створив те, що допомагає людям з вадами зору читати, писати, працювати на комп'ютері і грати на музичних інструментах — рельєфно-крапковий шрифт.

Луї Брайль став незрячим ще у ранньому дитинстві, але вже у 15 років він вигадав власний шрифт, який допомагав пізнавати світ. Цю систему намагалися використовувати військові як "нічний шрифт", коли було темно і потрібно було читати навпомацки.

На перший погляд, шрифт Брайля дуже простий, та все ж є деякі складнощі. Для зображення букв він використав 6 точок, розташованих у два стовпчики, по 3 в кожному. Текст, за його системою, пишеться справа наліво, потім сторінка перегортається, і текст читається як зазвичай, зліва направо. При написанні проколюються точки.

Оскільки читати можна тільки по опуклим точкам, "писати" текст доводиться зі зворотного боку аркуша, в "дзеркальному відображенні".

Андреа Бочеллі

Андреа Бочеллі — відомий італійський співак, яким захоплювався сам Паворотті.

Андреа із дитинства мав проблеми із зором. До 12-ти років хлопець переніс 12 операцій, та вони йому так і не допомогли: він залишився незрячим.

Бочеллі із ранніх років дуже любив співати. Він жив у селі на фермі, тому міг це робити за кожної нагоди, яка випадала. Коли був підлітком, виграв кілька музичних фестивалів, але на певний час покинув музику і вступив на юридичний факультет до університету у Пізі.

Юристом Бочеллі так і не став, бо його запросив до себе на навчання відомий італійський тенор Франко Кореллі. Вдень Андреа вчився, а вночі працював у ресторанах, щоб заробити гроші на проживання.

На початку 1990-х Лучано Паворотті почув записи талановитого хлопця і запросив взяти участь у фестивалі. Андреа Бочеллі став популярним, він виступав навіть перед Папою Римським.

Девід Бланкетт

Стеротип про те, що із вадами зору важко дістатись до висот і, тим паче, вирішувати долю країни, зруйнував Девід Бланкетт. Цей англієць став міністром внутрішніх справ в уряді Тоні Блера. Його призначення стало гучним, адже до нього в країні ще не було незрячих від народження людей, що займали б такий пост. Батьки виховували Девіда так, щоб він вірив у свої сили і знав, що всього може досягти сам, якщо того бажатиме.

Девід Бланкетт пройшов через жорстку школу життя, адже його сім'я була не з найбагатших. У 16 років Девід пішов на конфлікт з директором свого коледжу, який не хотів давати дітям повноцінно вчитися.

Він закінчив курс політичних та суспільних наук і зайняв місце в міській раді Шеффілда. З 1987 року Бланкетт - член парламенту, а пізніше став міністром. Пробитися чоловік зміг завдяки феноменальній пам'яті і величезній працьовитості. І хоч політична кар'єра швидко завершилась, сталося це зовсім не через зір. Усе через те, що Бланкетт не побоявся винести на публіку обставини свого особистого життя.

Клод Моне

Саме Клод Моне заснував рух імпресіонізму в мистецтві. Хоч слабозорим він став лише на восьмому десятку своїх років, він завжди говорив: “Я хотів би народитися сліпим, а потім вмить прозріти — так, щоб почати писати, не знаючи, чим насправді є предмети, які я бачу”.

З раннього віку Моне був бунтарем: замість того, щоб у вільний час сидіти у класі, він виходив на вулицю, щоб малювати ескізи природи. Пізніше він вступив до Швейцарської Академії, де почав вивчати мистецтво живопису. Його найвідомішими роботами є «Водяні лілії» і «Соняшники», які є одними з найдорожчих у світі.

У 1922 році він перестав бачити на праве око і ледь бачив лівим. Проте він говорив: «Я буду малювати навіть сліпим, як і Бетховен, який складав музику, абсолюно не чуючи».

Галілео Галілей

Галілео Галілей відомий абсолютно усім — це італійський фізик, механік, філософ, математик і астроном. Він не був повністю незрячим, коли вперше подивився на планети і зірки в створений ним телескоп і зробив висновок, що Земля обертається навколо Сонця. Він побачив планети Сонячної системи і Чумацький шлях, не як смугу світла, а як окремі світила.

Наприкінці життя катаракта забрала зір у Галілео, і через конфлікти з католицькою церквою, яка змусила його відректися від своїх відкриттів, був поміщений під домашній арешт. Але все одно його наукова діяльність тривала, адже йому допомагали його учні. Сам же великий вчений в листі говорив: "Я не припиняю працювати навіть у темряві, яка мене охопила, будувати міркування з приводу різних явищ природи, і я не зміг би дати своєму неспокійному розуму відпочинку, навіть якщо б побажав цього".

Стіві Вандер

Стіві Вандер – знаменитий американський музикант і композитор. Сліпота, з якою він народився, не стала перешкодою на його шляху. Вже у вісім років він спокійно грав на фортепіано, органі, ударних і губній гармошці.

Помітив талановитого хлопця відомий продюсер Горді у 1962 році. Перший запис Вандера з'явився вже у 12 років, а перший виконаний ним сингл зробив музиканта висхідною зіркою. Альбом 1971 року «Звідки я» став мультиплатиновим. Вандер випустив понад 30 успішних альбомів і рекордну кількість разів, а саме, 25, був лауреатом престижної премії Греммі. Він — "постійний гість" "списків кращих вокалістів всіх часів". 

Марла Раньян

Марла Раньян — олімпійська спортсменка, трикратна чемпіонка і рекордсменка США з бігу на п'ятикілометрову дистанцію. Вона двічі брала участь в Олімпійських іграх: на Олімпіаді 2000 року у забігу на 1500 метрів вона прибігла восьмою, як і на марафоні 2002 року.

Усього вона досягла, незважаючи на те, що стала незрячою. Вона перенесла хворобу Штаградта, і це призвело її до сліпоти. Та все ж Раньян не здалась. Вона стала першою в історії слабозорою спортсменкою, яка надала перевагу Оліймійським, а не Паралімпійським іграм. Зараз Марла вже завершила свою спортивну кар'єру і вирішила присвятити своє життя допомозі людям. Вона працює вчителем і помічником тренера у школі незрячих у США.

Гомер

Гомер — сліпий старець, який є найвідомішим незрячим давніх часів. Саме йому приписують створення "Іліади" і "Одіссеї". Про життя і особистість Гомера практично нічого не відомо: лише те, що він жив приблизно в VIII столітті до нашої ери, а за право називатися його Батьківщиною досі борються сім міст. 

Деякі дослідники вважають, що незрячого співця Демодока в «Одіссеї» Гомер зобразив з самого себе. Хоча той факт, що Гомер був сліпим, достовірно не підтверджений. Це просто історична реконструкція, яка багато в чому спирається на наведені доводи.

Піт Еккерт

Піт Еккерт — сліпий фотограф. Він навчався в Єльському університеті, вивчав скульптуру і промисловий дизайн, також планував вивчати архітектуру. Згодом чоловік почав втрачати зір через пігментний ретиніт. Та після того, як він став незрячим, Піт, здається, полюбив фотографію іще більше.

На свою камеру він робить яскраві світлові картинки та повітряні фотографії з подвійною експозицією. "Я візуальна людина, я просто не бачу", — говорить Піт Еккерт. Як він робить знімки? Він просто уявляє те, що хоче зобразити, в своїй голові, а потім використовує свої відчуття і фотографує.

Джозеф Пулітцер

Жовта преса, екстравагантні заголовки та сенсаційні викриття — усе це прийшло у журналістику завдяки репортеру та видавцю Джозефу Пулітцеру.  Усе почалося тоді, коли 17-річний Джозеф переїхав з Угорщини до Сполучених Штатів. Він вирішив, що хоче стати журналістом, тому лаштувався в одну з місцеих газет. Згодом Пулітцер став її власником. Тут він впровадив нову бізнес-модель, яка вивела його видання на дуже високий рівень: він влаштовував газетні кампанії з викриття дій політиків, які завжди супроводжувались гучними та сильними заголовками. 

Згодом він заволодів іще одним виданням, яке видавалося для заможних. Із нього він зміг зробити газету, яка стала загальнодоступною і цікавою для середньостатистичного читача. Тут були як розслідування, так і сенсації з усіх сфер життя. Він також популяризував карикатури, які стали трендом того часу.

У1940-х роках Пулітцер почав швидко втрачати зір. В останні роки життя він пожертвував $2 000 000 Колумбійському університету, щоб там створили Вищу школу журналістики. Премію, яку назвали у його честь, вручають з 1917 року. В перший понеділок травня цей університет оголошує переможців у сфері журналістики, літератури, театру і кіно.