Ракета, що полетить на Марс. В NASA показали, як будують найпотужніший апарат в історії

Про це пише Wired.

За планом, NASA за допомогою SLS (Space Launch System) запустить безпілотну капсулу Orion в 2019 році. Вона повинна буде доставити необхідний для створення станції вантаж на орбіту Місяця. На початку 2020-х років туди ж прилетять люди, а трохи пізніше ракету-носій використають для подорожі на Марс.

Купол паливного бака (монтажний завод Мішу, штат Луїзіана)

NASA збирає основну частину ракети з використанням наступної техніки: циліндри металу обертаються між алюмінієвими плитами, нагріваючи їх, поки ті не досягнуть конссистенції олії.

Потім металеві секції з’єднуються між собою, очищені від сміття, що дозволяє уникнути тріщин. Після ручної шліфовки фахівці сканують бак на наявність дефектів за допомогою ультразвуку та рентгенівських променів.

Водневий паливний бак (Луїзіана)

Бак для водню висотою майже 40 метрів настільки громіздкий і делікатний, що тільки для переміщення його з вертикального положення в горизонтальне (або навпаки) потрібно близько трьох днів, двох кранів з надточним наведенням по GPS і системи лазерного вирівнювання, необхідної для точного позиціонування величезного предмета.

Людина в цьому процесі необхідна тільки для натискання на кнопку аварійної зупинки, якщо виникне необхідність.

Стартовий адаптер (космічний центр Маршала, штат Алабама)

Пара техніків NASA витратять близько 3 місяців, вручну обробляючи спеціальним спреєм ізоляційний шар на адаптері, який має в висоту близько 8,5 метрів.

Інструмент для зварювання куполоподібного бака (Луїзіана)

Для того, щоб забезпечити ідеальне зварювання купола паливного бака, необхідний спеціальний інструмент Circumferential Dome Weld Tool і 6 людей, щоб правильно встановити деталь у форму. 

Двигуни RS-25 (космічний центр Стенніс, Міссісіпі)

Чотири таких двигуни встановлять на SLS, вони витримують температури від -250°C до 3,3 тис°C (після цієї позначки відбувається запалення палива). Інженери нещодавно закінчили моделювати акустичні коливання навколо куполоподібних сопел, щоб розрахувати навантаження. 

Intertank (Луїзіана)

Два найпотужніших прискорювачі кріпляться до так званого Intertank, найміцнішої деталі ракети. Вона занадто товста для зварювання, тому використовують вісім панелей і 7500 гвинтів, отвори для яких перевірені за допомогою рентгену. Після завершення будівництва, NASA влаштує Intertank стрес-тестування з використанням більше 100 гідравлічних приводів, багато з яких важче середнього автомобіля.

Центр комплексної інтеграції систем (Алабама)

8 кілометрів дротів і 46 авіонічних коробок, які контролюють усе: від навігації до двигуна. Кожна коробка тестується в термальній камері і на спеціальних столах для створення вібрації. Потім все з’єднують на стелажах, що дозволяє запустити симуляцію старту.

На цих стійках є кілька комп’ютерів, які імітують навколишнє середовище і стан ракети по всій траєкторії..

Аеродинамічна труба (дослідний центр Ленглі, Вірджинія)

Інженери перевіряють кожну деталь в аеродинамічних трубах щоб упевнитися в подоланні атмосфери Землі без пригод. Після випробувань можна точно визначити, які потрібно внести зміни в конструкцію, щоб зробити опір повітря мінімальним.

Капсула Orion (космічний центр Джонсона, Техас)

Військово-морський флот тестує капсулу для тренувань по евакуації космонавтів із океану після приземлення. Інший екземпляр проходить випробування електрикою, щоб переконатися що з капсулою Orion нічого не станеться в разі потрапляння блискавки. NASA використовують її для розробки інструкцій, які стануть в нагоді при виникненні надзвичайної ситуації.

Випробування двигуна (космічний центр Стенніс, Міссісіпі)

Для того, щоб отримати допуск до польоту, тестова версія двигуна RS-25 кріпиться болтами до випробувального стенду NASA і запускається на 500 секунд у послідовності, такий же, як і при штатному запуску.