Маємо відродити славу української культурної літньої столиці. Княжицький про конференцію "Коло Вінценза: майбутнє Карпат"

Ми знаходимося справді в унікальному місці. Наші друзі поляки знають, що для поляків та польської культури значить Закопане - місто, де збиралася польська інтелігенція. Російська інтелігенція збиралася на сучасній території України в тимчасово окупованому Криму - в Коктебелі, у будинку Волошина.

Українська інтелігенція, українські митці, політики приїздж сюди, до Криворівні. Саме тому в радянській системі робилося все, щоб про це забули, щоб про це ніхто не згадував, щоб єдиним промислом, який залишався на Гуцульщині, була вирубка лісів.

Ми повинні це зробити. Ми повинні дійсно відродити славу української культурної літньої столиці. І це стосується не лише Криворівні. Це стосується Верховини, де все це відбувалося, кожного села, яке знаходиться у Верховинському і Косівському районах в цих українських Карпатах і на Гуцульщині.

Бо всі ці місця були справжнім магнітом і творчим натхненням для представників української культури, які тут надихалися. І коли не було української держави, тут вони про цю державу говорили.

Не випадково перший президент України Михайло Грушевський 12 років по півроку фактично проводив тут, в присілку Грушівка в Криворівні, де зараз є його музей, який, на жаль, не є в найцікавішому стані. Він стоїть недалеко від місця, де був його будинок, який теж був спалений російською армією під час Першої світової війни. І після цього, на жаль, ця традиція була припинена і ми зараз разом з вами цю традицію відроджуємо. 

Чому ці люди їхали сюди? Безумовно, вони бачили тут прекрасну природу. Але, найголовніше, вони бачили тут прекрасних людей - щирих, неповторних, для яких головними були не матеріальні цінності, а духовні, - гуцулів.

Тому Станіслав Вінценз, який народився у цьому селі, виріс тут, а потім побудував будинок у сусідньому селі Бистрець, вважав, що головним твором його життя є тритомник "На високій полонині", з якого ми, на жаль, переклали українською лише перший том, що теж, між нами кажучи, соромно.

Тому що це єдиний український епос, те, що "Калевала" означала для фінів, те, що інші народи і північної Європи згадують і вшановують, а ми, фактично, забуваємо.

Бо ніде так не зібрані українські давні міфи, перекази, описано життя гуцулів та українців, як у Станіслава Вінценза. Для нас дуже важливо його вшановувати.

Ось тут поруч, в сусідньому будинку, який зараз є таким готелем недобудованим "Укравтодору" 70-го року, ми зараз зробили громадську організацію, взяли його в аренду і будемо будувати тут музей Станіслава Вінценза.

Тому що Вінценз був насправді дуже великим гуманістом, таким, в якого треба вчитися більшості політиків сучасності. Тому що, будучи поляком, маючи і французьке і румунське коріння, він, безумовно, дуже любив польську культуру і був її діячем, журналістом, працював в польському уряді.

Але свою книгу він написав про українців, яких любив безмежно. Він любив євреїв, які тут жили, він шанував вірменів, його батьки брали тут шлюб у вірменській церкві, якої зараз вже немає. Тому що цей мультикультурний багатий світ, де люди вміли поважати один одного, був знищений радянською системою.

І Вінценз про це дуже добре писав у своїй книзі "Діалоги з совітами". Коли він з наглядачем дебатував і той йому каже "ми вам сюда свет принесли, научили вас всему хорошему. Вы тут - темные люди, которые ничего не знают". На що Вінценз йому відповідав, що гуцульські жінки мали набагато більше прав, ніж радянські жінки до останнього періоду. Що люди тут голосували, брали участь у чесних виборах. Вони не могли собі цього уявити.

На жаль, він був змушений тікати звідси через гори. Потім - жити в Швейцарії, Німеччині. Дуже важка історія великого європейського інтелектуала: учня Фройда, друга Ромена Роллана, людини, яка дописувала у культуру Гедройця, яка справді в польській та українській культурах означала дуже багато. Людина, яка недостатньо вшанована ані в нашій, ані в польській культурі.

Якщо ми почнемо шанувати всіх цих людей, ми звернемо увагу на тих, кого вони любили - на гуцулів. Зараз проблема полягає у тому, що економічний стан Гуцульщини гірший, ніж був у радянські часи. І це наша відповідальність.

Тому що, якщо в радянські часи в колгоспах лише в цьому районі було 120 тисяч овець, то зараз у цьому районі дві. І ми не даремно робимо панель про розвиток сільського господарства в гірських регіонах. Бо ми хочемо мати практичну розмову. Не просто виступити і розійтися, а обговорити, як проводити тут місцеве самоврядування.

Як захистити від закриття шкільні інтернати, які цьогоріч почали закривати. Міністр освіти Лілія Гриневич, яка тут була, і після приїзду сюди збільшила субвенцію на 40%, але є й інші проблеми, пов'язані з відповідальністю різних бюджетів технічним працівникам шкіл, з лікарями, які потрібно вирішувати.

Так от, як зробити, щоб ці інтернати не закрилися? Вони не будуть закриті, але це наша спільна справа, це маємо робити всі ми з вами, тому про місцеве самоврядування ми будемо говорити. Ми будемо говорити про дороги, бо чекаємо міністра інфраструктури, і поїдемо не тільки цими хорошими дорогами, які спільними зусиллями зроблені, але й тими місцями, де їх немає. І зайдемо в музеї, і будемо тут спілкуватися між собою.

Тому що, якщо ми навчимося дбати про кожен український регіон, взагалі кожен - Гуцульщину, Покуття, Слобожанщину, Вінніччину - і місцеве самоврядування, і його реформу, про яку буде тут говорити заступник міністра пан Негода, то таким чином ми зможемо ефективно розвинути Україну.  

Мені дуже приємно вітати тут і іноземних гостей. Тому що те, що роблять наші колеги, коли активно промотують європейський регіон Карпати, коли ми їздимо на ці конференції, щиро кажучи, мені хочеться заздрити.

Тому що ми боремося за те, щоб у нас теж було відповідальне міністерство - ми пропонуємо, щоб це було міністерство реогіонального розвитку, - яке б дивилося на розвиток всього цього регіону і координувало б тут роботу і щодо реформи охорони здоров'я, і щодо освіти, а також всіх інших напрямків діяльності.

Але б нам дуже хотілося, щоб в цьому діалозі Європи-Карпат, де присутні всі країни, Україна брала б активну участь. Нам дуже хочеться створити тут кінофестиваль Карпатського регіону.

Тому що єдиний карпатський простір - це те, що насправді нас об'єднує з Європою дуже сильно, і в межах чого ми можемо вести діалог, до якого входять як раз ті країни, які є найближчими друзями і сусідами України.

А друга Via Carpatia, яка нібито йде поза Україною, але Україна підписала угоду про долучення до цієї "дороги". Ми маємо зробити все, щоб стати частиною цього транспортного коридору, який з'єднує Балтійське та Середземне море, має стати об'єднавчим місцем для всього центрального східноєвропейського простору і економічно, і політично, і духовно. Я маю велику надію і переконаний, що про все це ми будемо говорити на цій конференції. Всім вам дуже дякую.