Про це у своєму блозі нагадує директор недержавного аналітичного центру "Українські студії стратегічних досліджень" Юрій Сиротюк.
За його словами, процес обеззброювання України тривав не один рік й розпочався на початку Незалежності.
Ще 24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила заяву про без’ядерний статус, в якій Україна в односторонньому порядку взяла на себе зобов’язання не приймати, не виробляти і не набувати ядерну зброю, зазначає Сиротюк.
Вже у першій половині 1992 року Росії без будь-якої угоди було передано "всі тактичні ядерні заряди", тоді як демонтаж відповідної інфраструтктури ("в тому числі пускових шахт, які, приміром, могли бути використані для запуску стратегічної ракетної неядерної зброї") тривав аж до 2000 року.
Загалом ядерний щит України становив собою розгалужену систему, пише експерт.
"А захищатися було чим. Ядерний потенціал, який перебував в Україні, можна було перепідпорядкувати під створену автономну систему управління міжконтинентальними балістичними ракетами. До цього угруповання входило 176 стаціонарних МБР: 130 рідинних, по шість боєголовок кожна, і 46 твердопаливних МБР - по десять боєголовок. Разом із 44 важкими стратегічними бомбардувальниками ТУ-95МС (25 одиниць) і Ту-160 (19 одиниць), оснащеними ядерними крилатими ракетами класу "повітря-земля" великої дальності (1080 одиниць), і декількома сотнями одиниць тактичної ядерної зброї", - наголошує Сиротюк.