Інформацію опублікували на сторінці науково-природничого музею НАН у Facebook.
Так, прототипом лютововків був жахливий вовк (Canis dirus). Цей вид вовків був поширений в епоху плейстоцену на території Північної Америки. Довжина тіла такого вовка сягала 1.7 метра, а важив він близько 70 кг.
"В льодовиковому періоді Євразійського континенту існували вовки, які за своїми розмірами нагадували сучасних. Їх прийнято відносити до плейстоценових вовків мегафауни - (Canis cf. lupus) (англ. Megafaunal wolf). На відміну від сучасних вовків (Canis lupus) плейстоценський вовк мав інакшу будову зубів та коротшу шию. Така будова тіла дозволяла їм полювати на великих тварин льодовикового періоду – бізонів, диких коней, вівцебиків та оленів", - розповідають у НАН.
Науковці зазначають, що загалом клімат північної частини Вестеросу, особливо територія за стіною, відповідала кліматичним умовам максимуму останнього зледеніння (LGM) (26.5 – 19 тис. р.т.). В цей час темпретатура була нижча на 6˚С ніж в наші дні, що сприяло поширенню холодолюбних тварин.
Саме тому, розповідають вчені, не дивно, що однією з тварин півночі Вестеросу був мамонт (Mammuthus primigenius). У книгах Дж. Мартіна мамонти використовувались велитнями та племенами здичавілих людей в бойових цілях. В історичній дійсності мамонти були лише об’єктом мисливського промислу племен палеолітичних мисливців. М'ясо мамонтів становило частину раціону давніх людей, кістки мамонтів використовувались для побудови жител а бивні для виготовлення знарядь праці та прикрас.
"В свою чергу використання слонів у військових цілях сягає своїми коренями часів античності. В VI ст. до н.е. з території Індії Олександр Македонський привів близько 200 слонів, які в подальшому будуть становити собою новий та ефективний вид військ – елефантерію. Традиція використання елефантерії в якості бойової одиниці продовжувалась і за римського часу. Тому не дивно, що саме бойових слонів Серсея Ланістер очікувала в допомогу від Еурона Грейджоя", - розповідають у НАН.
Також одними з найбільш вражаючих представників тваринного світу Гри престолів є дракони. Легенди про драконів або жахливих зміїв присутні в історії багатьох культур світу. Перші згадки драконів з’явилися за античної доби. За легендою титан Ладон після низки битв з богами- олімпійцями перетворився у дракона. В подальшому Геракл вб’є Ладона- дракона і той перетвориться на сузір’я.
За часів Середньовіччя образ дракона - змія набув негативних рис адже за біблійною легендою саме змій спокусив Єву скуштувати заборонений плід. В добу Пізнього Середньовіччя поширюються народні сказання про драконів. Дракони тримали у страху цілі міста під загрозою знищення та вимагали жертвопринесень.
Не виключено, що на появу легенд про драконів якось вплинули випадкові знахідки кісток вимерлих тварин попередніх геологічних епох. Дракони всесвіту "Гри престолів" мають ознаки представників класу рептилій. Вони не мають хутра та відкладають яйця. Популяція драконів у книгах Дж. Мартіна знаходиться на межі вимирання.
Однією з гербових тварин є величезний восьминіг-кракен. Назва кракен фігурує в ісландських легендах і не була змінена письменником. За розповідями середньовічних мореплавців велетенські восьминоги могли охопити своїми щупальцями та затопити цілий корабель.
Наближеним до легендарного кракена представником тварин є сучасний глибоководний кальмар – архетиутис (Architeuthis), який досягє у довжину 7 – 14 м. Незважаючи на цей факт відвідувачі музею часто називають кракенами викопних головоногих молюсків ордовицького періоду – ортоцерасів (Orthoceras).