Безпека, ідентичність і цінності: Маринович розповів, як змінюється Європа і яка в ній роль України

Про це Маринович сказав під час виступу на міжнародній конференції "Коло Вінценза", передає Еспресо.TV.

"Хочу пригадати 1978-й рік, я у таборі читаю чи то в "Известиях", чи то в "Правді" інформацію про те, що Держдеп заявляє, що в Ірані все в порядку і під контролем, ніякої небезпеки немає. Через тиждень - революція і радикальна зміна ситуації в Ірані. На той час існували приблизно два вектори, яких ми очікували: перший вектор - про те, що демократія здобуде собі весь світ, що перемога демократії вже безсумнівна, другий вектор - що Україна рухається, по-перше, геть від Москви, по-друге, НАТО і Європейський Союз як абсолютно логічні і закономірні пункти, до яких ми маємо дійти і як чинник нашої безпеки. Я хотів би почати з безпеки і розповісти про 3 складові, які, на мою думку, змінилися: безпека, ідентичність і цінності", - сказав Маринович.

За словами Мариновича, система світової післявоєнної безпеки зіткнулася з тим, що демократія не перемагає тотально по всьому світу, демократичні країни воліють до співпраці з РФ попри порушення міжнародного права з її боку, а Україна виступає збурювачем неспокою.

"Безпека: сьогодні ми маємо не лише не тотальну перемогу демократії, а ми маємо завершення повоєнної системи безпеки. Повоєнна система безпеки поставлена під сумнів. Ми вже вийшли з пункту А, але ще не дійшли до пункту Б - до нової системи безпеки. Що важливо: післявоєнна система безпеки не передбачала незалежної України. Тому кожна спроба повернутися до цієї системи безпеки, яка є логічною - чим більше непорядку в світі, тим більше ми хочемо зберегти те, що ми можемо зберегти, - це породжує 2 феномени: Україна щоразу більше стає troublemaker - тим, хто творить якісь проблеми, а друге - феномен, який окреслюють як business as usual with Russia - повернення до звичних стосунків із Росією. Всі наші спроби зберегти мир і вписати себе в систему безпеки не дають поки що дуже успішних результатів, передусім мені здається, через те, що сама Україна залишається дуже аморфною: вона невизначена, вона всередині, сама в собі не стала чинником, привабливим для Європи. Світ структурується довколо великих ідей, а я не знаю, яка велика ідея є в нинішній Україні, щоб вона була привабливою для всього світу. Тому ми поки що живемо під китайським прокляттям "щоб вам жити між двома епохами", переживаємо всі труднощі цього прокляття і бачимо, що, з одного боку, Європа не усвідомила, що їй слід боротися не за Україну, а за саму себе. Бо я пригадую собі, десь в літературі читав, як у Франції свого часу, коли була суперечка за Ґданськ, французи дивувалися: "Чому ми маємо терпіти в боротьбі за якесь там далеке місто?" Приблизно та сама логіка сьогодні є у світі, і мені дуже шкода, що Україні не вдалося переконати Європу, що насправді треба захищати не Україну, а саму Європу", - наголосив Маринович.

Правозахисник також зазначив, що в сучасній Європі необхідність співпраці перетворилася з аксіоми на щось, у чому потрібно переконувати.

"Другий момент - це ідентичність. У мене таке враження, що зараз ми маємо справу з ефектом, який гарно описаний у фізиці: якщо уявний космічний корабель вилетів би з Землі і полетів би в космос зі швидкістю світла, то, повертаючись на Землю через рік-два, він не застав би тієї Землі, з якої вилетів. Тому що ефект часу призвів би до того, що на Землі відбулися би великі зміни. Приблизно таке саме: ми, Україна, прагнемо повернутися в Європу, але так, наче ми повертаємося з космосу і бачимо, що сама Європа вже змінилася - це вже зовсім не та Європа, до якої ми прагнули. Зокрема, що змінилося. Мене дуже турбує спалах національних егоїзмів по всій Європі. Уявлення, що демократія перемагає остаточно, сьогодні поставлене під сумнів. Імператив співпраці, який був очевидним донедавно, він був аксіомою, тепер знову потребує доведення - треба зрозуміти, чому співпрацювати вигідно всім державам. Здавалося б, за цією формулою Європа різних швидкостей, яка  засвідчує велику тривогу всередині самого ЄС, за цією формулою є начебто лише економічні причини. Але в мене таке враження, що за тими поверховими першорядними причинами стоїть головна причина - ідентичності. Ця проблема є навіть для країн Центральної Європи. Країни Центральної Європи, навіть належачи до латинської цивілізації Заходу, разом із тим вони вже відчувають якусь свою іншість у порівнянні з класичними західноєвропейськими країнами. Що тоді казати про гіпотетичне входження України в Європейський Союз. Там тоді виникають девормації на рівні ідентичностей, які дуже непросто подолати. ЄС організовувався довколо франко-німецького союзу вугілля і сталі. І довоколо цього ядра сьогодні вибудувався весь ЄС. Нові держави просто приєднувалися до ЄС і модель зберігалася та сама. Однак для мене ідентичність Європи концентрується довколо не одного ядра, а двох ядер - римського і грецького. І проблеми з Грецією в ЄС уже мали би засигналізувати в Європі, що одноцентричний устрій Європи починає входити в певну суперечність із природою ідентичності всієї Європи", - сказав Маринович.

Також правозахисник нагадав, що єдина Європа будується передусім на цінностях.

"Третє - цінності. Мені, дисидентові, в таборі було дуже просто - була дуалістична картина світу: Захід - це територія цінностей, Радянський Союз - антицивілізація, цивілізація антицінностей. Отже, нам треба йти туди, куди тягне душа, - до цінностей. Саме цінності, зрештою, сформували Європу, адже повоєнна Європа вибудувала свою систему безпеки, маючи, передусім, на оці систему цінностей, які зберегла після війни: never again - ніколи більше. Ніколи більше насильства, ніколи більше цього національного егоїзму, замість нульової суми - позитивна. Це - повоєнна Європа і її цінності. Сьогодні ми маємо занепад цих цінностей, нульова сума знову торжествує, знову цей вірус гуляє Європою. Сьогодні постало питання, і чим більше ми відчуваємо загрозу безпеці, тим більше це питання постає: яке співвідношення між безпекою і цінностями. Для мене завжди були переконливими слова Бенджаміна Франкліна про те, що той, хто жертвує свободою заради безпеки, не заслуговує ні на свободу, ні на безпеку. Замініть у цій фразі слово "свобода" на ширше слово "цінності" і ви будете мати нинішню ситуацію так, як я її бачив донедавна. Українські реалії показали, змусили мене не те, щоби засумніватися в справедливості цієї фрази, але змусили серйозніше подивитися на чинник безпеки, тому що саме я, як і інші, сформулював висновок, що боротися за цінності в державі можна поки, існує сама держава. Якщо ж ми, борячись за цінності, руйнуємо державу, то ми лише виявляємося такими собі козацькими ватажками, які на чорній раді скидають чергового гетьмана, бо він, мовляв, прокрався, а в цей час Росія, сусідоньки захоплюють нашу владу. Ось чому сьогодні стоїть питання на світовому рівні. Я обстоюю тезу, що Європа має сенс лише як Європа цінностей. Європа, якщо втратить цінності, втратить себе, перестане бути Європою. Але яким коштом ми можемо боротися за цінності?" - сказав Маринович.

На думку правозахисника, не менш важливим за встановлення демократичних цінностей є дотримання цих цінностей у повсякденному житті.

"І остання теза - моє питання до всіх вас: можливо ключ у дієслові "боротися" за цінності? Можливо, наші майданні ситуації показали, що часом боротися за цінності легше, ніж жити відповідно до них. Отже, можливо, розв'язка тієї дилеми безпеки і цінностей у тому, що потрібна критична маса тих, хто буде утверджувати цінності в своєму практиному житті. Махатма Ганді говорив: "Хочете змін - станьте цією зміною". Російський дисидент Андрій Амальрік свого часу дав прекрасну формулу дисидентства: "Дисиденти - це люди, які, живучи в невільній державі, поводилися так, начебто вони вільні". Нам потрібен цей ефект - долання якихось негативних реалій через утверджену нову модель", - підсумував Маринович.