Бої за місто відзначалися крайньою жорстокістю, бо Жмеринка як вузлова станція мала дуже велике стратегічне значення. Її здобуття українцями відрізало південну групу 12-ї Червоної армії від її північної групи, яка запекло билася за Київ, розповідає Ukrainian Military Honor.
У боях за Жмеринку росіяни використали сім панцерних потягів. Власне вони й дозволили окупантам вирватися з оточення, пробивши заслони 1-го корпусу УГА, який мав відрізати ворогові шлях до відступу.
Увірвавшись до міста, козаки Тютюнника взяли у полон 450 червоноармійців.
А вже 10 серпня 1919 року Запорозька група Армії УНР визволила від росіян Вінницю. Бій за місто тривав цілий день.
"Не маючи змоги в прямому протистоянні зупинити наступ українських військ на Київ, комуно-московське командування наказало Миколі Щорсу завдати удару по їхнім тилам з району Полонного-Шепетівки. У бій було кинуто всі наявні резерви і 10-го ж серпня почався наступ Таращанської бригади Василя Боженка на фронті від Старокостянтинова до Ямполя, який посідав зі сходу 2-й корпус УГА, а з заходу група Січових стрільців Армії УНР. Наступ червоних виявився несподіваним і українські війська дещо подалися назад. Проте перемогти їх комуні не вдалося", - розповідають історики.
Тим часом більшовиків зі сходу тисли ще й війська Денікіна. 10 серпня дивізія Ніколая Брєдова, попередньо опанувавши Полтаву, здобула Кременчук.
Південній групі військ Червоній армії залишалася для зв'язку з центром лише одна залізниця, що йшла з Одеси на Черкаси, та й до неї вже підступали денікінські війська. До того ж вона проходила через район, контрольований загонами Нестора Махна, стосунки з яким у комуністів вже не були дружніми.