Свої рукописні відповіді на запитання вона передала через адвоката, передає Еспресо.TV з посиланням на ЦензорНет.
За її словами, вона народилася на Донеччині, в окупованому нині місті Горлівка.
"Я родом з Горлівки. З Донбасу ми переїхали до Києва давно, в 1985 році. Але щоліта на три місяці мене і сестру відправляли в Артемівськ (зараз - Бахмут).
Донбас для мене це вільне щасливе дитинство, спека, запах акацій і троянд, тополиний пух, який дітвора любила підпалювати, смачні зелені абрикоси, незрілий агрус, ставки і солоні озера, на які ми нишком тікали від дорослих.
Потім школа закінчилася, я вступила до медінституту, і до початку війни вже рідко бувала на Донбасі. Але я знала, що він є, що я завжди можу туди приїхати.
Я не раз бачила, як хлопці з окупованих територій тужливо дивляться в бік Донецька, Горлівки та інших міст, воюючи тут, у лавах захисників України. Я розумію, що вони відчувають. Це боляче", - розповіла вона.
У самому ж Донецьку Кузьменко востаннє була на початку війни, у квітні 2014 року.
"Під час своєї першої волонтерської поїздки на Донбас я в останній раз була в Донецьку. Це було 26 квітня. Мені потрібно було закупити в аптеці медикаменти для батальйону "Донбас". Добре пам'ятаю той день. Спека. Цвіте все. А всередині - жах і паніка ... Від того, що ця земля, моя маленька батьківщина, мій Донбас, може скоро стати не моїм. Чи не нашим. Чужим.
У тій поїздці ми познайомилися з усіма хлопцями, які потім, 23 травня 2014 року, загинули в Карлівці. Це "Матвій", "Рябий", "Архип", "Федір", "Рейдер".
У Федора після смерті бойовики вирізали серце. Й волочили його труп, прив'язаний до машини, по землі", - додала лікарка.
Слідкуйте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb