5 серпня, вперше після карантинних обмежень двері для відвідувачів відкриє оновлена експозиція колекції традиційної української культури та ремесел Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, розташована в палаці Любомирських на площі Ринок.
Саме карантин дав можливість довести до завершення достойне представлення народних ремесел. Відтак оновлену експозицію відвідувачі побачать уперше.
Як наголосила "Еспресо-Захід" провідний зберігач фонду народної вишивки і водночас людина, котра стала основним ідейним натхненником оновленої експозиції Оксана Багнюк-Кайда, кілька місяців карантину не просто уможливили доукомплектувати експозицію, а представити її так, аби насамперед у самих раділо серце.
Властиво, експозицію "Традиційна культура українського села другої половини ХІХ – початку ХХ століття" перенесли з Музею етнографії та художнього промислу за адресою пр. Свободи, 15, до палацу Любомирських ще в 2016 році, вирішивши, що твори народної культури у більш камерних приміщеннях анфіладного плану (де можна послідовно цю експозицію розгорнути) почуватимуться затишніше, ніж у пишних залах колишньої Галицької ощадної каси. Натомість збірка європейських меблів у стилях готики, бароко, рококо тощо (яка презентувалася у палаці Любомирських раніше) буде доречнішою там, де презентується європейське декоративно-ужиткове мистецтво, фарфор, колекція годинників ХV-ХІХ століть, яку вважають однією із найцінніших у Східній Європі та найбільшою в Україні.
Однак була проблема – попередню експозицію українського мистецтва у цьому музеї створили ще 1951 року, а відтак вона вимагала суттєвого оновлення та нових підходів, відповідних до запитів сучасного часу.
"Ми вирішили розкласти ідею оновлення на три блоки, - розповідає Оксана Багнюк-Кайда, - показати календарну обрядовість українців (Різдво, Великдень, знаковий для наших країв день св. Юрія, Івана Купала та обжинки – власне, з чого у цих залах і стартували), заняття та промисли українців (що – завдяки карантину – нарешті, завершили) та сімейно-родинну обрядовість, робота над якою нас ще чекає. Важливо, що представляємо не лише традиції, побут, мистецтво та ремесла заходу держави, а всієї України. А вони справді дуже цікаві. Приміром, ви знаєте, чому в давніші часи багато де в Україні робили глечики в людський ріст? Не тільки, щоб у них щось зберігати – скажімо, зерно. А саме так часто-густо підмайстер гончаря мав заявити про свою майстерність і готовність працювати самостійно: він випалював такий глек ( що мав ручки), залазив у нього і його приятелі мали глек разом із ним якусь відстань пронести. Якщо ручки не відпадали, нічого не руйнувалося – всі тішилися появі нового професіонала… Я зараз теж дуже тішуся і відчуваю гордість. Адже ми з моїми колегами таки це зробили: зали, де представлені заняття та промисли українців, нарешті, отримали достойну крапку".