З технічної точки зору, причиною подій того дня було тривале наповнення Бабиного Яру пульпою з Петровських цегельних заводів. А коли греблі не витрамили, все потекло донизу, розповідає Еспресо.TV з посиланням на газету Вечірній Київ.
"На терасах Бабиного Яру було створено три штучні озера, які стрімко наповнювалися дуже небезпечною за концентрацією масою. При цьому не було враховано ні той факт, що глина практично не пропускає воду, ні необхідність встановлення високих бетонних дамб, ні застосування широких труб для відводу розрідженого ґрунту. Те, що вилилося згодом на Куренівку, було справжнім селем - брудокам`яним плавом. Це була справжня техногенна катастрофа", - пояснював згодом гідролог Андрій Короленко.
Ще у 1957 році начальник Спеціальної інспекції Подільського району Максим Глущенко повідомляв про аварійність споруд у Бабиному Яру. А взимку 1961 року й навіть за кілька днів до катастрофи місцеві жителі телефонували до міськвиконкому й повідомляли про воду, яка просочується крізь дамби у Бабиному Яру.
Але радянська влада на ці тривожні сигнали не реагувала.
Тож у понеділок, 13-го, о 8.30 ранку, вода з Бабиного Яру затопила проїжджу частину, перекривши рух. Утворився затор, який ставав усе більшим. О 9.20 прорвало дамбу, і 14-метрова стіна рідкої пульпи, змітаючи все на своєму шляху, ринулася по схилу до Куренівки. Стовп лінії електропередач упав на заблокований автобус, і той, спалахнувши, мов свічка, вибухнув.
За мить усі машини, заблоковані внизу Подільського спуску, опинилися під триметровим шаром бруду.
Хвиля накрила і трамвайне депо імені Красіна - дивом уцілів гуртожиток, однак 52 співробітники депо навіки лишилися на своєму робочому місці (коли цих людей відкопають, судмедекспертиза доведе, що дехто з них лишався живим ще 3-10 днів).
"У депо вижили тільки троє - я, Тала Мазуркевич та Яша, який заліз на дах. Як йому це вдалося, досі ніхто не може зрозуміти", - згадує киянка Римма Бузиновська. Її, завалену в підстанції депо, через шість годин знайшли колеги - із пульпи стирчала тільки рука.
"Стоячи в землі, я почула їхню розмову і почала стогнати. Жора Невгат мене почув і кинувся до солдатів - їм самим забороняли відкопувати людей. Коли один із цих солдатів узявся за мою руку, я вчепилася мертвою хваткою і вже не відпускала. Вода підходила до рота, так я пила її, щоб не захлинутися. Мене діставали три години", - розповідає Римма Костянтинівна.
"Ми почули зростаючий гуркіт, ніби земля тремтіла. У вікно побачили велетенський брудно–сірий вал, що стрімко нісся з гори. Квапливо хапали дітей і бігцем виносили їх на дах. Врятувалися всі - бо будівля стояла трохи вище вулиці Фрунзе з іншого боку Яру. А от садок навпроти знесло повністю - ніхто не вижив", - розповідає Таїсія Капуста, яка на той час працювала медсестрою у дитсадку на Куренівці. Свідки розповідали, що коли відкопали цей дитячий садочок, то дехто з рятувальників відразу зійшов з розуму: три групи дітей сиділи за столиками разом з виховательками. Вірніше, те, що від них залишилося.
Катастрофа знищила 68 житлових будинків, два гуртожитки, дитячий садок і трамвайне депо імені Красіна. Було майже знищено стадіон "Спартак", два заводи, кілька державних управлінь. Глиняними масами було залито перші поверхи лікарні імені Павлова, пологовий будинок.
Офіційно загиблими внаслідок куренівської трагедії було визнано 150 осіб, хоча, насправді, таких могло бути більше.
Слідкуйте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb