Ми можемо думати, що справа тільки в росіянах, але все набагато ширше. Справа в людях загалом. У неконтрольованому его, невмотивованій агресії та вседозволеності. За таких стартових поживних умов і виростає квітка війни. Зазвичай це дрібні польові квіточки, але іноді — дуже навіть розлогі квіти.
Археологи колись знайшли місце першої у світі війни — масове поховання давніх людей з видимими слідами поранень на кістках і черепах. Невідомо, що вони не поділили, але це і неважливо. Це просто було умовним початком найпопулярнішої на найближчі десятки тисяч років гри під назвою "This land is mine".
Археологи колись знайшли місце першої у світі війни — масове поховання давніх людей з видимими слідами поранень на кістках і черепах. Невідомо, що вони не поділили, але це і неважливо. Це просто було умовним початком найпопулярнішої на найближчі десятки тисяч років гри під назвою "This land is mine"
Читайте також: Єдиний ефективний спосіб уникнути війни — бути готовим до війни
В цю гру залюбки грались усі нації світу, навіть ті, що створили й принесли у світ найкращі зразки гуманістичних досягнень, винаходів і мистецтва. Але періодично їм доводилось покидати літературу і мистецтво, і починати щось ділити. Зазвичай, це були землі. Взагалі, кумедно, як високоорганізовані примати завзято убивали один одного за речі, які їм належали тільки умовно. Бо як гора, якій мільярд років може належати нації віком пару тисяч років. І за пару тисяч років невідомо, що буде з нацією, а от у гори незмірно надійніші перспективи.
Ніколи знову — це таке дитяче заклинання, бо не існує способу гарантовано запобігти такому. Неможливо, як відомо, втримати шило у мішку і бажання одного народу воювати з іншим, якщо він дуже захотів. І всілякі військові об'єднання і смертоносна зброя лише стримують від дрібних конфліктів і одразу виводить їх на макрорівень.
В середньовічній Японії був такий термін "цудзіґірі", дослівно — убивство на перехресті. Це така шокова самурайська практика, коли самурай, отримавши нову катану чи іншу зброю — виходив вночі на перехрестя, щоб випробувати його на випадковому беззахисному перехожому. Так от іноді й Україна виявлялась тим випадковим перехожим на перехресті світів
Те, що відбувається зараз із нами й відбувалось раніше, — частково і через наше розташування. Країна, яка розташована на світових торгових автобанах просто не мала шансу на мирне життя. Часто приходили саме за нами та нашими землями, а іноді просто, бо ми були по дорозі. В середньовічній Японії був такий термін "цудзіґірі", дослівно — убивство на перехресті. Це така шокова самурайська практика, коли самурай, отримавши нову катану чи іншу зброю — виходив вночі на перехрестя, щоб випробувати його на випадковому беззахисному перехожому. Так от іноді й Україна виявлялась тим випадковим перехожим на перехресті світів.
Читайте також: Перебуваючи у центрі урагану, ми не осягаємо його масштабів
Україна входить до територій, які Тімоті Снайдер у своїй книзі дуже точно і цілком справедливо назвав "Криваві землі". Тут вже стільки пролито крові, часто з відверто дурнуватих причин. Так, для кожної країни "ніколи знову" своє і має свою імовірність, але для жодної не гарантоване. Для жодної.
І вже пробачте мені апелювання до тексту руского рокєра, прізвище якого на українських стінах нарешті замінив Стус, але рядки однієї з його пісень дуже гарно ілюструють Снайдерове поняття "кривавих земель".
"Червона, червона кров – через годину вже просто земля,
Через дві на ній квіти й трава, через три вона знову жива
І зігріта промінням зірки на ім'я Сонце...".
Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.