Життя підкидає щораз більше нагод замислитися над дивним, на перший погляд, запитанням: чому упродовж століття Апостольська столиця двічі ставала на бік (хай негласно) найреакційніших, найкривавіших режимів. Під час Другої світової війни здебільшого заплющувала очі на воєнні злочини нацистів, а нині, коли фактично розв'язано Третю світову, Ватикан устами Понтифіка виправдовує рашизм?
Гадаю, над відповіддю на таке, — що й казати! – слизьке запитання, доведеться ламати мізки не одному поколінню істориків. Наразі висловлю кілька міркувань, за гарячими слідами подій, які збурили українське суспільство.
Отож, Папа Франциск за останній тиждень відзначився двічі. Уперше – виступаючи перед російською молоддю, спонукав її ретельніше пригледітись до імперської спадщини Петра I та Катерини II, наголосивши на непересічності російської культури. Удруге – перебуваючи з місіонерським візитом у Монголії, нагадав тамтешнім вірним і не тільки про таку ж імперську спадщину Чингісхана. Відтак, зваживши на реакцію, спадкоємець св. Петра спробував виправдатися, мовляв, говорив "не про імперіалізм, а про культуру", бо "бо російська спадщина є дуже доброю та дуже гарною". При цьому Папа не забув згадати свого улюбленого Достоєвського, творчість якого, як на мене, є далекою від християнських чеснот. Франциск, однак, потрапив у пастку власних розумувань, сказавши відтак, що "культуру часто перетворюють в ідеологію", - і випадок путінської Росії та "рашизму" мав би застановити Його Святість. Але ні…
Про Монголію та Чингісхана, орда якого вирізала мільйони християнських душ, ми не почули пояснень.
Читайте також: Зупиніть Папу, бо він перекроїть Святе письмо
Учора Понтифік зустрічався з членами Синоду УГКЦ і висловив жаль, що українці сумніваються, "з ким Папа". "Я є з українським народом", - сказав Франциск…
Але докладніших аргументів ми не почули. Загальні фрази про мир, про злочин війни, — це не те, чого очікували в Україні після папських "жартів" з приводу загибелі Дар'ї Дугіної, ініціатив спільної хресної ходи, яка б урівняла ката і жертву торішньої Пасхи та й інших мовних невиразностей.
Окремо слід сказати про уявний пацифізм Франциска, який, за усієї поваги до Мирослава Мариновича, я не відважився б назвати "добросердним". Попри прагнення до завершення війни, Папа мав би зважати на небачені для XXI століття воєнні злочини Росії, за які й Путін, і вся його кремлівська зграя, мають понести заслужене покарання. Розумію Франциска як очільника Католицької Церкви, якому не випадає критикувати православний клір РПЦ і її первосвященника Кирила (як це зробив, до прикладу, Вселенський Патріарх Варфоломій, назвавши РПЦ "єретичною сектою"), але як моральний авторитет мільйонів Понтифік мав би зробити це. Либонь, люб'язність зустрічей з Гундяєвим на Кубі вадить Франциску кинути криве слово у бік Москви.
"Пацифізм" Папи специфічний за своєю природою і має мало спільного з рухами, про які згадує Мирослав Маринович. Його "миролюбство" проростає з лівацьких, неомарксистських (з домішками маоїзму) теорій, властивих Латинській Америці.
Мені скажуть, що Франциск – людина правих поглядів, оскільки підтримував усі три модифікації аргентинської диктатури. (Про це, до слова, можна почути у діалозі Бенедикта з Бергольйо у фільмі "Два Папи", коли Йозеф Ратцінгер каже кандидатові на Святий престол фразу: "Єдиним аргументом проти вас може стати ваше минуле"). Але до хунти молодий єзуїт був прихильником лівих поглядів. Саме це дозволило йому, за переказами та мемуарами, здавати військовим незгодних з диктатурою священників.
Читайте також: Папа Дуґіної
А ще папський "пацифізм" зумовлений геть пікантною обставиною – грошима. Франциск добре знає, що у Банку Ватикану зберігаються астрономічні кошти Путіна. На майже третину трильйона доларів, правда, накладено арешт, коли американські спецслужби розслідували корупцію в УЄФА. Але це не означає, що російський диктатор забув стежечку до дуже надійного сейфа, де можна зберігати заощадження на чорний день. Та й банк, у якому зберігаються такі кошти, може відчувати себе цілком респектабельно.
І на останок ще раз згадаю Папу-емерита Бенедикта XVI: "Господи, Твоя Церква часто схожа на човен, що потопає; човен, що з кожного боку набирає воду. На Твоєму полі ми бачимо більше бур’янів, аніж пшениці; забруднений одяг і обличчя Твоєї Церкви бентежать нас. Але ж це ми самі їх забруднили! Це ми зраджуємо Тебе знову і знову після всіх наших високих слів і широких жестів. Помилуй свою Церкву!".
Спеціально для Еспресо
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.