Заява китайського посла у Франції про те, що всі пострадянські країни не легітимні це:
1. Наразі це не офіційна позиція Китаю, особливо, зважаючи на те, що під удар ставиться не лише Україна, але й прямі сателіти Китаю в Центральній Азії (особливо Казахстан);
2. Теоретично — це можна розглядати, як певне промацування Пекіном різних позицій, особливо, зваживши на те, що тиждень тому інший посол Китаю (посол в ЄС) заявив, що підтримка РФ — це риторичні фігури. Іншими словами, можна допустити, що Пекін через акторів другого рівня запускає різні меседжі для різних аудиторій. Ціль цієї гри — сказати щось, не сказавши нічого. Хоча не можна відкидати й те, що посол просто сказав щось те, чого не планував сказати (він і раніше "грішив" не зовсім коректними заявами).
Можна допустити, що Пекін через акторів другого рівня запускає різні меседжі для різних аудиторій. Ціль цієї гри — сказати щось, не сказавши нічого
3. Поки точно немає сенсу розганяти зраду — її ще точно нема і найголовніше: Китай не хоче ніякої реставрації СРСР, а тому, навіть якщо все це затверджена в Пекіні гра, то точно не для посилення РФ. Китаю це просто не потрібно.
Читайте також: Шило на швайку по-китайськи
4. Україна має точно викликати посла на килим в МЗС, але потрібно говорити не мовою ультиматумів, а вести переговори про підняття рівня включеності Китаю в тиску на РФ.
5. Сі не буде поки говорити з Зеленським. Причина — він не може провести розмову заради розмови. Поки нема точок перетину, а відтак нам потрібно максимально тиснути на комунікацію другого рівня (бажано на рівні міністерств чи аналога РНБО).
Тому якщо підсумувати: нічого страшного не сталося. Говорити про те, що комунікація з Китаєм непотрібна — це дурість. Це велика гра. І нам треба ставати гравцями, а не дітьми, які вилітають в першому ж турі.
Про автора: Вадим Денисенко, політолог.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.