Дуже мало хто в країні знає, чому насправді президент хоче зняти Залужного з посади. Я, наприклад, не знаю, а можу лише здогадуватися.
Але одне я знаю достеменно: Залужного знімали не за те, що йому закидають всім відомі шавки від ОПУ.
А це означає, що ні президент, ні його оточення чи то не вважають за потрібне, чи радше просто не можуть собі дозволити бути щирими з українським народом в цій ситуації. Тому й ставлять на те, що й зараз можна відбутися одним лише виконанням на публіку ролі справжнього президента.
Саймон Шустер дуже знаково описує логіку тієї реакції Зеленського на перший день великого вторгнення, яка здивувала і весь світ, і його близьке оточення: "Вони дивляться", сказав він собі. "Ти символ. Тобі потрібно діяти так, як мусить діяти очільник держави".
Саме у цьому полягає водночас і найбільша сила, і найбільша слабкість Зеленського як президента. По суті, він не є і не може бути президентом. Він просто не знає, як це, тому не може робити те, що на цій посаді потрібно робити. Ніщо в його житті не готувало його до виконання цього обов'язку.
Але він, як актор, достатньо уявляє собі, як має виглядати президент, щоби бути готовим до виконання цієї ролі — в тих простих ситуаціях, коли суть цієї ролі досить очевидна.
Інколи це дає фантастичний успіх і користь країні — як було у перші дні та місяці великого вторгнення, коли меседжі від президента і були, і насправді мали бути гранично простими.
Інколи це не спрацьовує чи спрацьовує погано — зокрема скрізь, де для того, щоби переконливо виглядати президентом, треба просто тут і зараз, на очах у публіки, ним бути. Думати, як державний діяч. Виявляти стратегічне бачення. Говорити щось складніше за гасла. З цим у Зеленського незмінно проблеми.
Драматизм теперішньої ситуації в тому, що зараз від Зеленського потрібно щось більше за виконання ролі президента. Але це все, на що він, як президент, здатний.
Наважуся сказати більше: по суті, в Україні президента як одної фізичної особи сьогодні немає. Є людина, яка з перемінним успіхом грає його роль, і є 5-6 довірених осіб, які з перемінним успіхом виконують його обов'язки — і ще багато чого на додачу, чого вони взагалі не мали б робити.
Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.