Мені завжди було цікаво, що відчував командарм Якір, коли віддавав накази масово розстрілювати чоловіче населення станиць на Дону. Пишався він цим або так робив зі страху, що і його поставлять до стінки, якщо він не виявить себе у боротьбі з "класовим ворогом"? Чи намагався він потім залити горілкою ті страшні спогади чи навпаки з гордістю розповідав про них на зустрічах зі школярами? І чи згадував він безневинно вбитих, коли його самого вели на розстріл сталінські кати?
Мені завжди було цікаво, що відчув комендант концентраційного табору "Берген-Бельзен" Йозеф Крамер, якого було визнано відповідальним за смерть десятків, якщо не сотень тисяч безвинних людей, і якого в'язні прозвали "Бельзенським звіром"? Чи не прокидався він від кошмарів ночами, й чи не хотілося йому застрелитися? А може він увечері приходив додому і розповідав дружині Розіні, як катував ув'язнених, знущався з них і нацьковував на них собак, разом з Ірмою Грезе? І про що він думав перед повішенням у в'язниці міста Хамельн, про те, що його несправедливо стратять чи про те, що це відплата за вчинене ним?
Читайте також: День Героїв Небесної сотні. За десять років непокаране зло лише зростало
Мені завжди було цікаво, що відчував російський командир частини, який наказав ударити ракетою Точка-У по забитому біженцями вокзалу в Краматорську, 8 квітня 2022 року, коли в результаті удару загинула 61 людина і було поранено принаймні 110. Чи стало йому страшно від скоєного воєнного злочину і чи з'явилася після цього сивина у його волоссі? Чи ввечері він дзвонив дружині до Тули та радісно, захлинаючись від емоцій та гордості, розповідав їй про вбитих за його наказом дітей, жінок та пенсіонерів? А може, він по російській звичці топив у горілці своє почуття провини та шукав собі виправдання? Цікаво, чи думав він, що це відплата прилетіла до нього або в його голову прийшли думки про несправедливість, коли в ніч із 23 на 24 червня 2022 року HIMARS закінчив його земний шлях?
Мені завжди було цікаво, що відчував командир роти "Беркут" Дмитро Садовник, коли віддавав накази вбивати людей на Майдані? Він знаходив собі виправдання у тому, що виконував наказ? Чи йому подобалося почуватися хижаком серед травоїдних і це мотивувало його та його команду до невиправданої жорстокості та посилило бажання вбивати, використовуючи бойову зброю? Чи розповідатиме він своїм дітям, що це завдяки його командам і наказам людей позбавили життя? Чи на запитання дітей він мовчатиме й опускатиме очі в підлогу?
Читайте також: Дні Майдану
Але я не маю відповіді на жодне з цих запитань. Є лише припущення, які я формую виходячи з особистого світосприйняття. У будь-якому випадку я вважаю, що Садівник і його підлеглі заслуговують на суд та вирок. І на покарання. А рівно 10 років тому "чорна рота" під керівництвом цього боягуза, який втік від відповідальності до Росії, вбила 39 активістів Майдану на Інститутській. І це я пам'ятаю. І вірю, що від карми йому не втекти. І від тавра боягузливого вбивці, теж. До речі, Садовник втікши в Росію, підтвердив, що РФ — притулок для будь-якого біосміття з кров'ю на руках.
А ви згадайте загиблих...
Про автора. Борислав Береза, громадський діяч, колишній народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.