І зовсім не тому, що нинішні опозиціонери не для того прагнуть здобути владу, щоб комусь за щось платити (як, можливо, подумали ми з вами). Є інше – як їм здається, пристойніше пояснення. Сама ідея репарацій, мовляв, підживлюватиме ресентимент (або ж почуття образи — якщо вживати більш зрозумілі для загалу терміни) громадян майбутньої "прекрасної країни", яку ці хлопці та дівчата планують будувати на уламках нинішнього московського режиму.
Ви здивовані тим, що "сльозинка" співвітчизників дорожча російським лібералам за цілий світ? Що ж, для надання тезі більшої "ґрунтовності", під неї підводять цілу "історичну базу" – он, мовляв, як репарації, накладені після Першої світової на Німеччину, роздмухали у ній реваншизм. Чи голосували б мільйони німців за Гітлера, якби не були обурені "версальською несправедливістю"?
Запитання насправді маніпулятивне. Адже питання зовнішніх виплат було далеко не головним мотивом для тих, хто голосував за нацистів. Загальну їх суму постійно зменшували, суттєво зменшивши тягар ще до кризи 1929 року, яка стала живильним середовищем для сплеску популярності гітлерівської партії. А головне – Друга світова завершилася ще гучнішою поразкою і мало не тотальним руйнуванням Німеччини. Яка при цьому знову ж була змушена сплачувати репарації. І союзників тоді аж ніяк не зупинив "страх перед ресентиментом".
Читайте також: Культур-дилери
На ці заперечення, щоправда, в "хороших росіян" вже заготовлена відповідь. Мовляв, денацифікація була проведена в країні, не тільки перетвореній на руїни, а й окупованій переможцями. Сучасну Росію ніхто нібито не збирається ні руйнувати дощенту (хіба що власна армія розбомбить свої села та міста), ані окупувати. То як змінити її свідомість?
Це, однак, межує із самовикриттям. Виходить, що нова влада (якщо звісно нею стануть ці спритні хлопці та дівчата) "роботу над помилками" проводити не збирається. І вже точно не прагне впливати на звички та переконання співгромадян, які сьогодні не бачать нічого поганого у ґвалтуваннях і мародерстві своєї армії, а завтра неодмінно ображатимуться на вимоги відплати за скоєне. Не прагне тому, що в іншому випадку до влади на якомусь етапі можуть прийти не вони, а "російський гітлер".
Ну що ж, в мене для них погана новина. Він уже прийшов. Двадцять п’ять років тому. Та поки йти нікуди не збирається. І показово, що для утвердження своєї влади увесь час використовував саме той ресентимент, яким сьогодні лякають увесь світ люди, що нібито оголосили себе його опонентами. Образу на "підступний і зрадливий" Захід.
Але стійте, а хіба Захід, що переміг у Холодній війні, наклав на Москву якійсь репарації чи контрибуції? Навпаки. Допомагав фінансово. І не лише фінансово – "ножки Буша" свого часу врятували Росію від справжнього голоду. Тож не в репараціях справа, не вони викликають ресентимент.
Російській еліті не подобалися умови, на яких надавалася допомога? Але вони були куди м’якшими, аніж США висували після другої світової, коли пропонували європейцям "план Маршалла". Тоді Вашингтон навіть склади урядів в деяких країнах визначав. Але тепер європейці лише дякують. Нічого подібного в Росії в 90-х років минулого сторіччя не було. І тим не менше…
Читайте також: "Заповіт Петра" і англосакси
В Холодній війні, звісно, програв СРСР. А "нову Росію" певний час намагалися записати до "переможців над тоталітаризмом". Ще й потурали "побєдобєсію". І не лише йому. Були й цілком конкретні "плюшки" - від визнання за колишньою РРФСР місця в ООН, радянської власності та радянської ж ядерної зброї, до фактичного "карт-бланшу" на втоплення у крові Чечні. Але, як кажуть самі росіяни "не в коня корм". Зрештою, ресентимент буває не лише в тих, хто зазнає поразки, а й в переможців – згадаймо, що відбувалося після Першої світової у тій же Італії.
І ще показовіше, що посилаючись на приклад Німеччини, "хороші росіяни" продовжують звичну для них гру в "метрополії та колонії". Бо за замовчуванням залишають за дужками почуття тих, хто став жертвою агресії. А вони ж були. І у Першій світовій, і у Другій. То ж що, хлопці та дівчата, з ресентиментом бельгійців, голландців, поляків, чехів? Чи їхні сльози нікому не цікаві? "Проблеми індіанців шерифа не турбують"?
Чи варто тоді дивуватися, що українці далеко не завжди бачать різницю між прихильниками нинішнього російського режиму і його "паперовими" (тобто такими, чия опозиційність існує лише на папері) супротивниками? Якщо і тих, і інших так турбують сльози "їхніх хлопчиків" (насправді — вбивць та грабіжників), якої емпатії, чорт забирай, вони чекають від їхніх жертв?
Вимога репарацій – це ж не просто бажання – абсолютно законне" - домогтися компенсації завданої шкоди (врешті-решт, росіяни завдали чимало шкоди, яку нічим не компенсуєш). Це насамперед вимога справедливого покарання за злочини. Злочини, зроблені не лише конкретними людьми, а й конкретною державою. З якою все ще продовжують себе асоціювати самопроголошені "борці за справедливість".
Спеціально для Еспресо
Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.