Про це повідомив Вахтанг Кіпіані у facebook.
"Не стало Василя Овсієнка - людини численних чеснот, християнина, українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політв'язня брєжнєвсько-горбачовських таборів. Останні роки пан Василь хворів. Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони", - написав Кіпіані.
Василь Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. У 1967–1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету. Розповсюджував український самвидав у середовищі студентів.
5 березня 1973 року був заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди. Вирок: 4 роки позбавлення волі в таборах суворого режиму.
Звільнившись у березні 1977 року, жив під адміністративним наглядом у рідному селі й працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував листування з іншими дисидентами та їхніми родинами. Його інформація про події в Мордовських таборах була використана Українською Гельсінкською Групою.
18 листопада 1978 року Василь Овсієнко був затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього членкині УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його матом і виштовхнув із сільради. Овсієнко подав на міліціонерів і кадебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору міліціонерам — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики.
8 лютого 1979 року засуджений Радомишльським райсудом до 3 років позбавлення волі "за спротив міліції".
26 серпня 1981 року засуджений Житомирським обласним судом "за антирадянську агітацію й пропаганду". Помилуваний указом верховної ради СРСР від 12 серпня 1988 року.
У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки, очолював її Житомирську філію.
З квітня 1990 року був секретарем Української республіканської партії з видавничих справ. З травня 1997 року – заступник голови Республіканської християнської партії.
З червня 1998 року – координатор програми Харківської правозахисної групи. Записав і опублікував найбільшу кількість інтерв’ю із політв’язнями, поповнював електронний архів ХПГ біографічними довідками політв’язнів.