Еспресо розповість що означав підписаний документ, чому Україна погодилась на його укладання, чому він не спрацював та які реальні гарантії безпеки зараз потрібні для нашої держави.
Про що у статті:
Станом на 1991 рік, після розпаду СРСР, Україна володіла третім за розміром ядерним арсеналом світу, успадкованим від Радянського Союзу.
Після здобуття незалежності постало питання про ядерний потенціал, який тут перебував. Фундаментальні принципи – "не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї" були зазначені в Декларації про державний суверенітет. Це питання було принциповим, як для США, так і для Росії. Саме вони найбільше тиснули на Україну і бажали бачити її без'ядерною.
Тодішній президент України Леонід Кравчук пішов шляхом найменшого спротиву і почав активно декларувати наміри відмовитись від ядерної зброї та позбавити Україну ядерного статусу. Згодом Кравчук переконував, що в Україні вироблялися лише ракети-носії, тоді як ядерні боєголовки – на території РФ. За словами першого президента України, на той час не було грошей, щоб налагодити власне виробництво боєголовок, а їхнє обслуговування нібито могло коштувати 65 млрд доларів. Однак опозиція такою категоричною не була. Депутати В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Олександр Скіпальський та інші виступали проти без'ядерного статусу нашої держави.
Леонід Кравчук, gettyimages
Кандидат історичних наук, міжнародний оглядач Єгор Брайлян у коментарі для Еспресо розповів, що в 1990-ті США доволі категорично просили Україну відмовитись від ядерної зброї.
"В тодішніх умовах США сказали Україні, що не нададуть фінансової допомоги, якщо не буде відмови від ядерної зброї. А на початку 90-их Україна була у складному економічному становищі, було знищено командно-адміністративну систему, планова економіка не працювала, у плані міжнародної політики не було досвіду. Хоч насправді були люди серед політиків США, які так жорстко не виступали за ліквідацію ядерної зброї. Втім Україна тоді не зуміла зіграти на цих суперечностях", – пояснює науковець
Вже з 1992 року в Україну почали приїжджати делегації з США та Росії з пропозиціями знищити чи передати наявну ядерну зброю. Усі тактичні ядерні боєприпаси були оперативно переміщені на російські заводи для знищення в першій половині 1992 року.
Після цього до Росії мала бути переміщена і стратегічна зброя через приєднання України до радянсько-американського Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
Як розповідав BBC News професор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Сергій Галака, на території України було дуже багато тактичних боєприпасів.
"Можливо, понад 4 000, точну кількість досі не знаємо. Тактичне озброєння Україна могла проконтролювати, бо воно не вимагає спеціальних кодів. Там рішення ухвалювалося так: командир корпусу має сейф, у сейфі пакет з вказаними цілями, і командир корпусу ухвалює рішення на випадок війни. Вони за радіусом дії до 1000 км, це був би ідеальний засіб стримування для України", - сказав він.
Власне Будапештський меморандум був завершенням тривалих міжнародних переговорів з приводу радянської ядерної зброї, що залишилася у розпорядженні України. 5 грудня 1994 року свої підписи під документом поставили президенти Леонід Кучма, Борис Єльцин, Білл Клінтон і британський прем'єр Джон Мейджор.
Меморандум означав, що держави-підписанти брали на себе зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від загроз чи застосування сили та економічного тиску. У випадку будь-яких загроз Україні із застосуванням ядерної зброї – вимагати від Ради безпеки ООН негайних дій.
Єгор Брайлян розповів, що після розпаду Радянського Союзу країни Заходу боялися що ядерний арсенал колишнього СРСР розповзеться і стане неконтрольованим. А тому шукали форми юридичного оформлення ліквідації ядерного статусу таких країн, як Білорусь, Україна і Казахстан.
"США по суті в ультимативній формі змусили Україну відмовитись від ядерної зброї. Вони й Британія відіграли головну роль в укладенні такого договору, а вже згодом долучилась до цього і Росія. Також не треба забувати, що асоційованими підписантами були ще дві ядерні держави – Франція і Китай, які теж по суті мають певні зобов'язання", – пояснює науковець.
Також треба пам'ятати, каже Єгор Брайлян, що тоді не було інших якихось юридичних інструментів з надання безпекових гарантій для України, адже на початку 90-х ще й саме НАТО шукало себе після розпаду СРСР. Панувала ейфорія нібито через перемогу демократії.
Недієвість Будапештського меморандуму розумів і Леонід Кучма, який поставив свій підпис під документом. Другий президент України визнав, що після підписання його попереджали про порожність гарантій меморандуму, пише BBC.
"Тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав: "Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть", – заявив Кучма на міжнародній конференції в Єрусалимі.
Україна ще до війни з Росією зверталась по допомогу до країн-підписантів. Спершу закликала провести термінові консультації під час конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році та під час україно-російської "газової війни" у 2006 році.
Фото: ukrainianworldcongress
Також український парламент звертався до підписантів Меморандуму підтвердити свою прихильність принципам у березні 2014 року, коли Росія розпочала анексію Криму. Тоді США ініціювали проведення в Парижі консультації з країнами-учасницями Будапештського меморандуму. На зустріч були тодішній держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг, в.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця. Від країни-агресора не прибув ніхто. Пізніше Російська Федерація узагалі відмовилася від таких консультацій.
"Після анексії Криму Росією країнами визнали, що участь Росії є порушенням її зобов'язань перед Україною відповідно до Будапештського меморандуму. Водночас президент Російської Федерації Володимир Путін відповів на питання про порушення Будапештського меморандуму так: "В Україні виникла нова держава, але з цією державою і щодо цієї держави ми не підписали жодних обов'язкових документів".
Як пояснює Брайлян, меморандум не спрацював, бо тоді Захід взагалі не планував надавати Україні якісь безпекові гарантії. Все проєктували у розрізі мирного співжиття після завершення Холодної війни.
"На Заході тоді було відчуття – все, жодних воєн більше не буде, все буде добре і ми рухаємося в правильному напрямку. Тому, можливо, для них ліквідація ядерної зброї означала певний крок уперед для світлого майбутнього", – додав він.
21 лютого 2022 року МЗС України направило державам-членам Ради безпеки ООН запит на основі Будапештського меморандуму з вимогою негайного проведення консультацій. Цьому передувала промова Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції з безпеки, в якій він заявив, що Україна вчетверте і востаннє ініціює проведення консультацій у рамках меморандуму, і якщо вони знову не відбудуться, то Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і всі пакетні рішення 1994 року, зокрема щодо відмови від ядерної зброї, поставлені під сумнів.
Аналізуючи ці події, дипломати й експерти неодноразово заявляли, що Будапештський меморандум як інструмент безпеки та суверенітету України не працює. Відтак єдиним правильним виходом називають вступ України до НАТО.
У цьому, зокрема, переконаний міжнародний оглядач Єгор Брайлян. Він вважає, що єдиний, найнеобхідніший урок, який можна винести з підписання Будапештського меморандуму, що не існує гарантій безпеки для України кращих, аніж членство в НАТО.
Фото: gettyimages
"Без НАТО Україна не зможе відчувати себе у безпеці. Але тоді, на початку 90-х про жодне НАТО не йшлось. Ніхто не бачив Росію як потенційну загрозу і в цьому, можливо, криється основний момент, як це все було прописано. Кіссінджер у 1992 році писав у Newsweek, що треба враховувати російсько-українські розбіжності й що треба більше вкладатись у безпеку України. А відомий американський політолог Джон Міршаймер, який зараз є доволі проросійським, ще тоді, в 1993 році писав, що, ліквідовуючи та забираючи ядерну зброю в України, лише збільшують ризики війни Росії проти України", – пояснив політолог.Нині, в умовах російсько-української війни, Україна має лише обіцянки з боку НАТО про вступ в альянс після війни. Наразі ж можна пригадати Київський безпековий договір Єрмака-Расмуссена, підписаний у 2022 році. Автори декларують, що документ забезпечить стабільність для всієї Європи й запобігатиме повторенню воєнних злочинів. Його мета – запровадити такі гарантії безпеки, які унеможливлять повторення злочинів Росії.
Утім, каже Брайлян, що це дуже загальна угода про те, як можуть виглядати гарантії безпеки для України до членства в НАТО.
"Расмуссен, як колишній генсек НАТО, зараз багато говорить про Україну, але треба розуміти, що це все – дуже загальні речі. Бо реальними гарантіями безпеки є лише членство в НАТО", – наголосив Брайлян.