Повернення Дракули, кунг-фу з акушерками і країна мерців – 5 крутих книжок, які варто не пропустити

Сказати, що всі ці книжки – справжні бестселери означає нічого не сказати. І навіть якщо серед них подекуди нестаріюча класика, хоч здебільшого - нові популярні видання – напруга під час читання не спадає до останньої сторінки

…Насправді вулиця у назві цього роману, а саме – "Телеграф-авеню" Майкла Шебона (Х.: Фабула) – реально існує в Каліфорнії, а щодо самої книжки, то вона «жива», добра, атмосферна і ностальгійна. Якщо коротко, то це історія про те, що кожне місце має свій характер. Наразі мова про "Брукленд Рекордз" - крамницю вінтажного вінілу, якою володіють чорношкірий Арчі Столлінгз і єврей Нет Яффе, і неподалік якої заплановано будівництво величезного торговельного центру.

Утім, під загрозою не лише бізнес, але й дружба партнерів, непростий період якої переживають також їхні дружини, самовіддані акушерки Ґвен і Авіва. Дві акушерки, їхні чоловіки і купа музики, яка з кожним днем стає рідкісною, уявляєте? Крім того, з’являється такий собі Тіт, який стає кращим другом сина одного з партнерів, а батько другого, колишній популярний актор, втрапляє у чергову халепу. І все це розгортається на тлі 70-х: джаз, кіно, кунг-фу, культові імена, бренди і купа емоцій і таємних історій цього легендарного часу – з фактурними героями і незабутніми персонажами. "Місяцеликий, довготелесий, завжди трохи напідпитку, Арчі Столлінгз панував за прилавком "Брукленд Рекордз" — на колінах якийсь малюк, поверх гарбузово-жовтої водолазки рудувато-коричневий вельветовий піджак, в якому він, і так схожий на Гамеру, перетворювався на абсолютну, доволі симпатичну його копію, такий собі літаючий мутант-черепаха з японських фільмів. Дитину він підхопив під ліву руку, а правою перебирав уміст восьмого з п’ятнадцяти ящиків, що їх прислали з «Бенезра естейт», записи в ящику номер вісім мали саме такий присмак, як і любив Арчі: підчеревина джазу, добряче присолена й присмачена фанком. "Electric Byrd" (Blue Note, 1970) ". Платівка, до речі, з доробку відомого американського трубача, не гріх прослухати – не пошкодуєте! Як, власне, й з прочитання самого роману.

Наступній захопливій оповіді – ще й графічній! - передує історія про таємничого графа Дракулу, якого кличуть Носферату, і який, будучи прабатьком вампірів, боїться сонячного світла і тому подорожує в ящику в трюмі корабля. "Дракула Брема Стокера" Роя Томаса і Майка Міньйоли (Житомир: Видавництво) має нагадати, що жертви його укусів помирають, згодом воскресаючи, щоби самим стати вампірами й живитися людською кров’ю, тому вгомонити їх може лише осиновий кілок. Свого часу цю історію автор роману "Дракула" на прізвище Стокер нібито підслухав у старого п’яниці в барі. Підслухав і виклав неточно, з фактографічними помилками і зсувами в часі, за що при зустрічі, кажуть, йому дорікав сам граф-вампір, який, хоч і перебував в іншій личині, але, тим не менш, прискорив фатальний інсульт у бідаки Стокера. Невідомо, чи сам Стокер збирався дописувати свою історію, але непевність її фіналу (Дракула був убитий не за класичною процедурою знищення вампірів), свідчила про можливість продовження кривавої епопеї. Тим часом, а саме у 1992 році одночасно з кіноадаптацією роману "Дракула Брема Стокера" від Френсіса Форда Копполи вийшла графічна адаптація фільму. Рой Томас та Майк Міньйола майстерно перенесли моторошну постать графа на папір. Таким чином, принц Трансильванії назавжди змінив уявлення про вампірів і вкотре став культовим персонажем світової культури. Цього разу перед нами ще досі нерозказана історія великого воїна князя Дракули та його посмертного існування. "Я – професор Абрагам Ван Гелсинґ, доктор наук з Амстердамського Університету, - виголошує герой оповіді. - Переді мною постало завдання зібрати та упорядкувати всі записи надзвичайних подій з життя князя Дракули; розповісти вам про його життя після смерті; як століттями він живився кров‘ю своїх жертв, воював з Господом та сподівався знайти втрачене кохання. Як докази, я надаю журнали та щоденники, листи та замітки містера Джонатана Гаркера, посланця з Лондону, та доктора Джека С`юарда, мого колишнього учня і співробітника. Також я додаю записи нашої любої міс Люсі Вестенра та особистий щоденник Вільгельміни Мюррей Гаркер… любої мадам Міни. Для звіту, все почалося в рік Господній, якщо він все ж таки існує, тисяча вісімсот дев‘яносто дев’ятий…"

Автор наступної книжки – не менш легендарна особа, основоположник літературного, естетичного та мистецького напряму, відомого як кіберпанк, що характеризується похмурими прогнозами на найближче майбутнє людства, в якому роль урядів перейде до могутніх транснаціональних корпорацій, найбільшою цінністю стануть новітні технології та інформація, а люди поринуть в ілюзорний світ віртуальної реальності і модифікуватимуть свої тіла й свідомості кібер- та біоімплантами. Тож автор роману "Спалити Хром" Вільям Ґібсон (К.: Видавництво Жупанського) справедливо вважається батьком кіберпанку, а багато його передбачень, зроблених ще на початку 80-х років минулого сторіччя, лише зараз починають справджуватися або ж невдовзі стануть реальністю, оскільки вже тепер зрозуміло, що наш світ, так чи інакше, але таки рухається приблизно за сценарієм Ґібсона. Принаймні саме автор цієї книжки вигадав та запровадив у вжиток термін "кіберпростір", і скидається на те, що саме він багато в чому є своєрідним архітектором і візіонером нашої сучасності та нашого найближчого майбутнього. Зокрема "Спалити Хром" – це авторська збірка оповідань Ґібсона, що сформували класику кіберпанку і дають найкраще уявлення про цей жанр наукової фантастики. Про що ж мова у цих оповіданнях? Звісно ж, глобальна мережа Інтернет, що ось-ось перетвориться на той самий Кіберпростір, високотехнологічні комунікації, в лабіринтах яких точаться інформаційні війни, інформація як найбільша цінність і водночас найпотужніша зброя новітнього часу, віртуальна реальність, явні й приховані війни корпорацій за панування над новітніми технологіями, а отже, і над світом, модифіковані людські тіла і свідомості нового рівня, штучні інтелекти й етичні питання, пов’язані з їхнім існуванням, – ми вже майже вступили в колись описаний Ґібсоном світ, тож корисно зазирнути ще трохи далі й дізнатися, що чекає на людство за найближчим поворотом його історії. Саме таку можливість і дає нам ця непересічна класика кіберпанку.

Автор наступної книжки – один з найавторитетніших біографів нашого часу, який писав про Франца Кафку, Ханну Арендт і навіть нацистського міністра пропаганди Йозефа Ґеббельса. Тепер ось перед нами "Обрій духу тільки у дорозі. Історія життя Германа Гессе" Алоїза Принца (К.: Темпора), і варто, мабуть, одразу спитатися, що об’єднує усіх героїв згаданих біографічних книжок. Хай там як, але сам автор наполягає, що найважливішим фактором для нього є харизма людини, до того ж, персонаж повинен мати дещо спільне з автором. Словом, спільні історії з "живого" життя вітаються. Варто, мабуть, згадати, що саме їх у відомому багатотомному видання Гессе, який автор сих рядків виграв у вікторині на обласному радіо, було небагато. Звісно, у те видання увійшли всі відомі художні твори Гессе – від "Степового вовка" до "Роздумів", і лише заключний, сьомий том містив листування письменника. І вже там знайшлося дещо "харизматичне". Адже Герман Гессе — непростий автор, який вимагає від читача активного співпереживання та співтворчості. І бажано, нагадаємо, щоб при цьому існувало щось спільне. Тож як, спитаймося, цьому письменнику вдалося стати неймовірно популярним водночас серед геть різних груп читачів: від гіпі до пацифістів, від європейських інтелектуалів до екоактивістів. Так, звісно, у книжці нам нагадають, що життя Гессе — захопливе, як романи, що їх він пише. Від щасливого дитинства до спроб самогубства і лікування у клініці для душевнохворих у юності, від ранньої пейзажної лірики до філігранного роману "Гра в бісер" — автор біографії веде нас лабіринтами письменницької долі, сторінка за сторінкою наближаючи до розуміння «відлюдькуватого дивака» Германа Гессе. А в голові тим часом бринить одне – те, чим пояснюється феномен будь-якого творчого одинака, не лише автора "Степового вовка". Це насамперед "неробство", яке зазвичай і є тією "спільною" рисою, про яку мовляв біограф. Сам письменник відверто визнавав, що жоден робітник ніколи б не подав йому руки, якби дізнався, як багато часу – годин, днів, а то й тижнів – він іноді витрачає на справжні дурниці, бездумно спостерігаючи за «живим» життям довкола…

Наступна книжка нагадує нам про те, що життя – це те, що ми плануємо, тоді як все складається зовсім по-іншому. Наприклад, хто б міг подумати, що історія про Ліру Белакву буде мати продовження. Принаймні автор сих рядків, перекладаючи свого часу її першу, як виявилося частину з назвою "Зоряний пил", точно сподівався, що вона щасливо завершена. Відтак, слідом був "Золотий компас" і тепер ось – "Янтарний телескоп" Філіпа Пулмана (К.: Nebo Booklab Publishing). Тож це чудове продовження захопливої історії про відважну дівчинку Ліру Белакву, перекладене Миколою Байдюком, яка вже мандрувала далекими краями, де жили ведмеді в обладунках, підступні відьми та викрадачі дітей. Варто нагадати, що в її світі кожен мав свого деймона – щось на зразок душі у вигляді звірятка-тотема – кота, білки, вивірки. Цього разу нові запеклі пригоди чекають на Ліру та Вільяма! За сюжетом, поки усі світи небес та землі об’єднуються для боротьби зі злом, невгамовний лорд Азріель збирає цілу армію, щоб повстати проти самого Володаря.  Тепер доля усього людства залежить від Ліри та Вільяма - їм доведеться вирушити у найнебезпечнішу подорож до темної і жахливої країни мерців. Однак вхід до цієї країни дозволено тільки для людей. Чи зможуть вони довго протриматися без своїх деймонів і чи вдасться їм урятуватися?