Стаття Павела Смоленського, яка вийшла у газеті «Виборча» під оригінальним заголовком: "Матеуш Моравецький вчергове показав приклад глибоких знань, забарвлених оригінальним почуттям гумору" реагує на заяву Моравеьцого про те, що спадкоємцем УПА є русскій мір. Пропонуємо переклад статті.
Історик за освітою, прем’єр-міністр Матеуш Моравецький заявив у річницю «кривавої неділі» біля пам’ятника Жертвам волинської різанини: Зараз Україна бачить, що спадкоємцем Організації українських націоналістів і УПА є рускій мір.
Розповів він також, чим є націоналізм і що відрізняє його від теплого й милого патріотизму. Слова, сказані під пам’ятником (запис цілого виступу доступний на урядових сторінках) – це черговий приклад глибоких знань Моравецького, забарвлених оригінальним почуттям гумору.
Чиїм спадкоємцем є Путін?
Стислість річничо-підпам’ятникової промови Моравецького аж просить її дещо розвинути, аби відшукати сенс у безсенсовності. З історичної точки зору думка, що «спадкоємцем Організації українських націоналістів є рускій мір», то фантастична дурня, і з сучасної –цілком так само. Адже рускій мір, вірним послідовником якого є Путін, як колись, так і зараз є ідеєю експансії москальських впливів та самодержавства, зокрема там де ані Москви, ані кремлівських держиморд ніхто не запрошує.
У тому зараз переконується Україна і проти цього бореться, як колись і УПА, що зрозуміло для кожного, хто знає історію, а не просто є істориком виключно за освітою.
Моравецький правий, що Путін очевидний спадкоємець, але не ОУН і УПА, незалежницьких, антиросійських та антирадянських організацій, а московських агентів, які віроломно вбили Євгена Коновальця та Степана Бандеру. Вбивця Бандери отримав від радянського диктатора Микити Хрущова такий самий орден, як вбивця Льва Троцького отримав від Сталіна. Путін багато навчився від головорізів, які вбивали українських незалежників пострілами в потилицю, від творців і наглядачів таборів, у яких совіти роками тримали партизанів УПА.
Матеуш Моравецький про патріотизм
Доречно також звернути увагу на лекцію Моравецького про націоналізм і добрий, теплий патріотизм. Слова словами, але сам Моравецький вклонявся перед мюнхенським пам’ятником радикально націоналістичній Свєнтокшиській бригаді, союзникам Гітлера, які мали більше спільного з нацизмом, ніж з польським патріотизмом. Міг тим часом поїхати до Дахау та вклонитися праху закатованих нацистами, але певно то було для нього занадто далеко.
Своїх працівників та протеже Моравецький обирає теж у дивовижному ключі. Він не помітив націоналізму міністра Чарнка, учасника – коли він був люблінським воєводою – демонстрації Національно-радикального табору, який завдяки рішенню Верховного суду Республіки Польща, можна сказати, є крайньо націоналістичним і фашистським. Він запросив до себе на посаду державного секретаря Адама Андрушкевича, який раніше був високопосадовцем Національного Руху, по вуха занурений у брунатну традицію польських націоналістів та у Всепольську молодь, ідеологічну сестру сіамського Національно-радикального табору. Не кажучи вже про дружків від такого собі Роберта Бонкєвича, гостя родом із НТР, які пасуться на державних дотаціях.
За схожими критеріями Моравецький обирає і своїх закордонних друзів. Увесь світ вважає Марін Ле Пен, Віктора Орбана, Матео Сальвіні, Вінченцо Софо із «Братів Італії», Марлен Свазек з Партії свободи Австрії (мала політиків, які заперечували Голокост, як і партія Ле Пен) та схожих до них дивних осіб за відкритих, крайніх націоналістів. І лише кілька політиків мають іншу думку щодо цієї підозрілої компанії. Наприклад, Путін, але що ж дивуватись, якщо його погляди у багатьох моментах дивовижно схожі із поглядами Моравецького. Грець із нею, з думкою світу, віват зустрічі у Мадриді із європейською асоціацією шанувальників Путіна і руского міра у переддень початку кацапської агресії в Україні. Ніхто не запитав Моравецького, чи іспанська кава у такій компанії смакує як кава, або ж може як помиї.
Одне можна сказати з упевненістю, Моравецький не є ані спадкоємцем, ані найменшим учнем Юліуша Словацького. Який, до речі, вигадав максиму: «йдеться мені про те, щоб гнучкий язик говорив усе, що думає голова», і суть у тому, аби слова відображали думки із сенсом, а не були повним абсурдом. Між іншим – УПА вимовляється як УПА, а не так, як собі хоче Моравецький, У-Пе-А. Можна не брати приклад зі Словацького, але це знання на рівні звичайного чотирикласника.