1 січня у стрічці мейнстримове (тепер уже) вітання Степану Бандері з днем народження. Справедливе обурення російським цинічним обстрілом навчального закладу, де колись вчився Бандера й музею-квартири Романа Шухевича. Трохи раніше в тій же стрічці - вдячний захват від того, як Одеса співає "Ой у лузі…" під час атаки руссомотлоху на місто.
Але поруч із тим на одному з найбільших (за охопленням) телемайданчиків транслюється відверте дно – "новорічний Квартал". Режисерський монтаж натякає, що глядачів у рагульських хіхіканьок досі повна зала. На другий рік повномасштабної російської агресії малороси з "Кварталу" жартували над… поки що окупованим Скадовськом. Виконавців сміхуйочків ротом не попередили, що в Скадовську була медсестра, яку окупанти стратили за слова "Скадовськ – це Україна". Її звали Тетяна Мудренко.
Чи буде вибачення від "Кварталу" за чергове зневажливе ставлення до українців? Чи вийде г+г (не дивує вивіска) із вибаченнями? Можливо, проти такого контенту на каналі обуряться журналісти, котрі розповідають про війну? Можливо, хтось із них на знак протесту гримне дверима? Або ж, можливо, Зеленський, як духовний наставник антиукраїнськості квартало-гумору, насварить своїх підопічних… вибачившись принагідно й за власні попередні ганебні "жарти"? Думаю, ні. Бентега.
Читайте також: Путін цілить у Бандеру й Шухевича. Колонка Віталія Портникова
Але куди більшою журбою буде цифра глядачів новорічного ха-ха-видива – ці люди поруч нас. Напевно їм було смішно, раз не вимкнули.
Коли буде аналіз переглядів (це Детектор Медіа може мати інфу), можна буде побачити – чи зменшила війна кількість людей, котрим смішно з "української культури на 4 дні", "ебонітових паличок" й іншого хамсько-гумору.
Боюся, це будуть мільйони. Досі.
Що гірше – що це ті мільйони, котрим байдуже до "ідеї, час якої настав"… Чи це мільйони, які можуть сміятися з відверто антиукраїнських жартів, а потім тим же ротом проголошувати "Героям слава"?
В патріотичних мережевих бульбашках періодично виникає думка, що війна масово змінила українців – стала потужною ін’єкцією ідентичності. Наскільки потужною? Чи змінила? Чи незворотно? Як це поєднується з толеруванням відвертого треш-контенту?
Чи для багатьох націонал-патріотична емоція є такою собі модною фішкою, трендом і не більше? Таке собі цілком совкове "усі побігли, і я побіг"…
Як багато з тих, хто повторив: "Прийде час, коли одна людина скаже…" - говорили це, щиро усвідомлюючи ґрунт і суть тексту? Чи знайшли вони час перечитати якщо не книгу, то бодай науково-популярні статті про Бандеру, Шухевича, Коновальця, Мельника, Боровця? Це ж важливо. І щоб знати, і щоб розрізняти цих історичних осіб. Бо "знаєш" = "не потрапиш у пастку чужих міфів".
Нам важливо будувати власні міфи, важливо, щоб ці міфи не ставали абсурдними (бо чим ми тоді інакші від росіян?.. - привіт адептам Сірка і Дюнкерка). Але ще важливіше бути щирим: або ти клієнт "Кварталу" й тобі норм ржач над українським, або ти щирий у "час ідеї настав".
Штани чи хрестик? "Шашечки" чи "єхать"? Бо якщо і так, і так, то ідею не доведеться зупиняти, вона помре сама – коли мода втратить геройський глянець і масам згодують якісь інші тренди.
Один раз назви вулиць уже програвали ліхтарям на них…
Про автора. Віталій Гайдукевич, журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.