Ніхто з них політиком не є, не представляє політичних партій. Це, звичайно відомі люди, але не політики. Ясно, що наше ставлення до них різне і навіть у багатьох протилежне, але ніхто з них, окрім, можливо Арестовича не декларував, що хоче займатися політикою.
Найбільше запитань було про політичні оцінки дій і перспективи Зеленського і Єрмака.
Інколи мені здавалося, що це вид агітації. Але можу помилятися.
Мені було складно відповісти на питання про те, чи правильно розвиваються події в Україні. У мирний час можна так оцінювати задоволення владою. Але зараз війна і не знаю, хто може сказати, що це правильний розвиток подій. Війну ініціювали російські агресори і нашу владу тут не оціниш.
Дивно, що майже не було питань, про шляхи розвитку України. Лише персоналії. Не було питань про погляди і очікування суспільства. Лише про емоційне ставлення до Зеленського і Єрмака.
Що це означає? Що політика буде формуватися через створення образів для себе і для конкурентів, а не шляхом суперечки ідей.
Влада, очевидно очікує завершення гарячої фази війни, бо уже повним ходом досліджує питання, пов'язані з іміджем.
Оскільки ідеї і цінності політиків не цікавлять владу (а з інтерв'ю соціологів виглядало саме так), то слід очікувати подальшого обмеження свободи слова. Імідж без ідей створюється і підтримується виключно через контроль над персоналізованими медіа і створення низки анонімних каналів для приниження можливих політичних конкурентів.
Такий примітизовано-популістський підхід до влади створює реальні шанси для серйозних і ціннісних політичних ініціатив.
Єдине, що бентежить, - воєнний час. Під час спілкування з соціологами мене не залишало відчуття абсурдності. Бо мені здається, що ми не можемо прогнозувати політичне майбутнє у час, коли йде війна, як і коли вона завершиться – невідомо. Я б і соціології у такий час особливо не довіряв. І на місці влади думав би про перемогу суспільства, а не про оцінки рівня патріотизму Зеленського і Єрмака ріст чи падіння рейтингів Арестовича і Притули, Залужного і Порошенка.