Не те щоб синоптики тоді не помилялися, але все ж від погоди багато що залежало. А тим паче у такій загалом сільськогосподарській країні, як наша. Отож, почалося це ще за комуністів, навіть враховуючи ті аж два "центральних" канали, що транслювалися з Москви, і один "республіканський" з Києва із кількагодинним вкрапленням обласних телестудій. Але я не так про ті прогнози, як про те, що їх на телеекранах супроводжувало – це мапа України. Щоправда, комуністи було схаменулись, пригадую, як наприкінці 1980-х наш редактор після якоїсь наради у вищих кабінетах, передавав уже журналістам засторогу боронь Боже не порівнювати України з Францією, чи Німеччиною, а лише з Баварією чи Лотарингією. Але було вже пізно...
З проголошенням незалежності та бурхливим розвитком телебачення у дев’яностих, увага до прогнозів погоди лише зростала. З року в рік по кілька разів на день мільйони людей уважно спостерігали за тими мапами, де були чітко означені кордони: від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Севастополя, і все це називалося Україна.
Як на мене – це була найкраща візуалізація, унаочнення та побудова у масовій свідомості, якщо хочете, графічного образу країни, який вже не забувається і від частого повторення став мемом ще раніше, ніж ми дізналися про це поняття.
Читайте також: Не вимерли тоді, вистоїмо й тепер
До того ж наша країна виглядає на мапі на диво гармонійно, і людина з фантазією може побачити у ній навіть живу істоту, майже казкову. Де голова, повернуту на захід з оком там, де Львів і вухом – Тернопіллям, і з двома ногами – Бесарабським Придунав’ям і Кримом. Є там і шия, і грива, і серце – у Києві, і складені крила — Чернігівщина й Сумщина, і навіть гузно – там де Донбас. До речі, російські окупанти постаралися, щоб те уявне гузно стало цілком реальним.
На жаль, зараз ця мапа кровоточить фронтами – і східним, і південним, та Сили Оборони України хоч і повільно, але невідворотно повертають свою землю. І всі ми мріємо, що незабаром знову настане такий час, коли прогноз погоди на завтра буде супроводжуватися мапою України із такими звичними й рідними кожному обрисами, й уже без зафарбованих сірим окупованих шматків.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.