Літера Q, з якою починалося прізвище Квіслінга, для американських карикатуристів і сьогодні є знаком зради, хоча асоціації можуть бути й актуальнішими.
З початком війни Росії проти України у масовому вжитку з’явилося слово "колаборант". Або ж повернулося - бо саме так за часів Другої світової називали тих, хто співпрацював з нацистами. В перекладі з латини це слово так і перекладається – "той, хто співпрацює".
Але в 1940-х в цього слова був синонім. Посіпак нацистів високого рангу називали "квіслінгами" за прізвищем одного з найвідоміших колаборантів – очільника маріонеткового уряду Норвегії Відкуна Квіслінга. Прізвисько, запущене британською "Таймз", було таким поширеним, що стало темою для анекдотів. Наприклад такого: "Приїздить норвезький прем’єр до канцелярії Гітлера. Його запитують: "Хто ви?" Він відповідає: "Квіслінг". А ад'ютант роздратовано "Це я зрозумів, а прізвище ваше яке?"
Квіслінг серед сателітів Гітлера. Карикатура 1940-х років
Найцікавіше, однак, що за своєю довоєнною біографією Квіслінг був мало пов’язаний з Німеччиною. І набагато більше - з Радянським Союзом. Мало того – був двічі одруженим… на харків’янках. Навіть не так. Він був одружений одночасно на двох жінках. Обидві з яких були харків’янками. Однак про це трохи згодом…
Почнемо все ж таки з народження. Відкун народився в родині пастора у норвезькому місті Телемарк. З дитинства виявляв здібності до математики. В дванадцятирічному віці запропонував приклад, який увійшов до шкільного підручника – до того ж під його власним ім’ям. Видавці зробили це навмисно - щоб заохотити до навчання і творчого сприйняття навчального матеріалу інших норвезьких учнів.
Квіслінг з батьками
При вступі до військової академії Квіслінг здобув найвищий бал, а завершив військовий коледж з найвищими оцінками не лише серед співучнів, а за всю попередню історію цього закладу. Призначений до генерального штабу норвезької армії, Квіслінг заглибився у вивчення Росії – сусіда, стосунки з яким були надзвичайно важливі для тоді ще молодої держави (Норвегія проголосила незалежність лише в 1905 році, і суходільний кордон тоді мала лише з Росією та Швецією). Щоправда, вже невдовзі спалахнула світова війна, а потім революція в самій Росії. Втім, тим ціннішою вважали дослідження Квіслінга. Зрештою, його призначили військовим аташе в Петрограді – де до влади вже прийшли більшовики. Щоправда, попрацював на посаді він менш як рік. Але за цей час здобув зв’язки й лише зміцнив свою репутацію найкращого в Норвегії експерта з "російського питання". За свідченнями близьких, Квіслінг із захопленням відгукувався про нових володарів Росії, бо, як і вони, був впевнений, що їхнім підданим багато прав не потрібно.
Квіслінг і Нансен
Результати ленінської політики, втім, вже невдовзі далися взнаки. Більшовицьку Росію та захоплені нею сусідні країни, насамперед Україну, охопив голод. Голодуючим намагалася допомогти Ліга націй і особисто великий норвежець Фрітьоф Нансен. Саме як представник нансенівської місії Квіслінг приїхав в 1922 році до Харкова. Начальство було його роботою задоволене. А сам він одружився. На місцевій дівчині. Яку звали Олександра Вороніна. Вона працювала у Квіслінга секретарем. Разом з дружиною він невдовзі поїхав з України.
Олександра Вороніна
Проте наступного року повернувся. І закрутив роман з іншою - Марією Пасічниковою (є версія, що її справжнім прізвищем було Пасек, але жодних даних, що вона належала до відомої шляхетської родини Пасеків наразі немає). Яку, як дивно, порекомендувала Квіслінгу взяти секретарем сама Олександра. Але романом справа не обмежилася. На Марії Квіслінг… теж одружився. Не оформлюючи розлучення з першою дружиною.
Квіслінг з другою дружиною, Марією
Що сталося і чи не було до всього цього причетне ОГПУ, що часто використовувало амурні походеньки цікавих для нього іноземців для вербування – достеменно сказати важко. Проте показово, що після повернення до Європи Квіслінг написав і оприлюднив у впливовій норвезькій газеті статтю, в який закликав до дипломатичного визнання СРСР. А після повернення на батьківщину зблизився з місцевими соціалістами й наполегливо пропонував їм створити загони бойовиків – нібито для захисту робітничих демонстрацій. Соціалісти, щоправда, поквапилися дистанціюватися від настирливого радника – не тому навіть, що він приїхав з СРСР, а з огляду на його попередню роботу в генштабі й можливі зв’язки із норвезькою ж розвідкою.
Втім, за кілька років Квіслінг знову опинився в Радянському Союзі. І цього разу зайнявся комерцією. Точніше – став зв’язковим між своїм приятелем Фредеріком Пріцем та представниками влади, які з якогось дива купили в того половину його бізнесу. А потім знову пішов на дипломатичну службу – до того ж представляв в Москві одразу Норвегію та Британію, яка не мала офіційних стосунків з СРСР. Завершилося все скандалом і звинуваченнями в причетності дипломата до контрабанди грошей – до того ж не іноземної валюти, а саме радянських рублів. Як там було, але це був ще один спокусливий "гачок", на який Квіслінга могли підчепити спецслужби.
Ще більше запитань викликає виїзд Квіслінга з Радянського Союзу з величезною колекцією антикваріату, серед якої були, щоправда, й фальшивки. Але її продаж нагадував операцію з легалізації грошей, які потім можна було використати в норвезькій політиці. Квіслінг і справді рушив у політику. Але тепер він декларував себе не соціалістом, а… правим консерватором. І навіть видавав себе за ідейного спадкоємця померлого в той час Фрітьофа Нансена. Квіслінг навіть увійшов до керівництва нансенівської партії "Ліга вітчизни". А потів заснував свою власну - "Народний світанок".
Подейкують, що в цей час радянські спецслужби взагалі зробили ставку на ультраправих по всій Європі, розраховуючи що вони стануть "криголамом" сталінської політики. Чи були серед отримувачів цієї допомоги норвезькі націонал-радикали - наразі сказати не можемо. Але те, що політику Квіслінга активно просував той самий Пріц, його приятель, який робив бізнес в СРСР, ми знаємо напевно. Саме за його протекцією Квіслінг зрештою став міністром оборони (тут принагідно згадали його службу у генштабі), щоправда, ненадовго. Але для вправного і прискіпливого бюрократа, яким він зарекомендував себе ще в місії Нансена, навіть невеликого часу вистачило б для отримання значного обсягу інформації про оборону країни.
Квіслінг в 1930-ті роки
Після відставки Квіслінг зсунувся ще правіше. Його партія стала іменуватися "Народне єднання", а Відкуна оголосили її ферером, тобто вождем. У своїх виступах він кляв комуністів і вимагав боротися з агентами Комінтерна. Звісно, Комінтерн був інструментом політики Москви, але водночас і суперницькою структурою для радянських же спецслужб. До того ж в 1936 році бойовики "Народного єднання", переодягнувшись поліцейськими, напали на дім… Лева Троцького, якому влада Норвегії надала політичний притулок. Сталін, який вважав Троцького своїм особистим ворогом, вимагав вислати його з країни. Як на дивно, саме цього ж на суді вимагали нападники з квіслінгівської партії. І домоглися свого!
Щоправда, популярність самого Квіслінга, і без того не надто висока, на той час вже стрімко падала. Партійці скаржилися на нестачу грошей. Можливо спонсори і справді "перекрили кран", а можливо це теж був хід, який мав пояснити зближення Квіслінга з нацистами, які на той час вже прийшли до влади в Німеччині. Ферер тепло привітав фюрера з його ювілеєм, і публікував антисемітські статті, які мали сподобатися Гітлеру. Водночас він агітував проти радянсько-британського союзу – аж поки Сталін не уклав союз із Рейхом. Після цього Гітлер навіть погодився зустрітися з Квіслінгом, і не раз. Вочевидь "промацував" - чи можна норвежцю довіряти.
Гітлер приймає Квіслінга в Берліні
За кілька місяців вермахт розпочав відкрите вторгнення до Норвегії, сподіваючись захопити її короля Хокона в полон. Король вирішив пристати на пропозиції британців і залишити країну. Тоді німці зв’язалися з Квіслінгом. Й запропонували створити власний уряд, пообіцявши одразу його визнати на найвищому рівні. Довго вмовляти не довелося. По радіо, на той момент вже захопленому окупантами, Квіслінг оголосив себе прем’єром і скасував наказ про мобілізацію. Але армія відмовилася коритися його наказам, а король, який все ще перебував в країні, закликав народ до опору.
Квіслінг на радянській карикатурі
Роздратовані окупанти розчарувалися у самопроголошеному прем’єрі й невдовзі створили свою власну адміністрацію. Рейхскомісаром був призначений німець Йосиф Тербовен, який і чути не хотів про невдаху-ферера. Квіслінгу довелося летіти в Берлін і буквально вмовляти Гітлера власною волею призначити його очільником маріонеткового уряду. Вмовити вдалося. Але реальної влади уряд колаборантів, звісно, не отримав. Реальними господарями в окупованій країні були рейхскомісар Тербовен та керівник місцевої поліції та СС Вільгельм Редис. Навіть вони відверто зневажали Квіслінга. Що вже казати про самих норвежців.
Анонімний "проєкт" поштової марки із зображенням Квіслінга. 1941 рік. Автор не вгадав – Квіслінга не повісили, а розстріляли
Коли стало зрозуміло, що британці звільняють країну від окупації, Тербовен і Редис звели рахунки з життям. Квіслінг і на це не наважився. Його заарештували. Судили. Та розстріляли. Останніми його словами були "я помираю невинним".
Квіслінг, схоже, до останнього не вірив, що кінець буде саме таким. Може, сподівався, що принаймні хтось з переможців "зглянеться" на його попередню "роботу"? Але навіщо було відкривати свої карти спецслужбам, яким він вже точно був непотрібним? Та й для будь-якого окупанта колаборанти, якщо й мають якусь цінність, то лише до їхньої спільної, але неминучої поразки.