Як війна впливає на ментальне здоров'я українців та чи станемо ми хворим суспільством. Інтерв'ю з психотерапевткою Марією Олійник

У ВООЗ дуже перейнялися психічним здоров'ям українців. За прогнозами - кожен четвертий наш громадянин можливо має психічний розлад. Та чи справді так все катастрофічно?

Перманентний стрес українців триває вже 10 місяців і ім’я йому – повномасштабне вторгнення. Війна добряче потріпала наш емоційний стан, психіку, але подекуди ми відкидаємо якомога далі, в уявний сейф, наші переживання та душевні рани, бо видається, що зараз не час. Ми надто концентровані, надто мобілізовані на інших питаннях. Проте питання нашого ментального здоров’я є важливим у контексті майбутнього нашої нації та суспільства.

Про загрози, виклики та перспективи журналістка "Еспресо" поговорила з Марією Олійник, психотерапевткою.

Дуже складно бути в постійному періоді адаптації, а якраз ми зараз у ньому

Як війна впливає на наше ментальне здоров’я?

Тривалий стрес має вплив як і на фізичне, так і на психічне здоров’я. У нас відбуваються певні зміни на рівні фізіології. Є два стреси – позитивний та негативний (eustress і distress). Позитивний допомагає нам швидко адаптуватися, побачити небезпеку та залучити наші ресурси, швидко навчатися і т.д. Він короткотривалий.

Те, що зараз відбувається з нами у час війни – це distress. Він має кілька впливів. В першу чергу він впливає на фізичний стан, нейробіологію. Грубо кажучи, наша внутрішня кнопка тривоги, або мигдалеподібне тіло, трохи збільшується. І ми наче починаємо чутливіше та гостріше реагувати на подразники, збільшується тривожність, рівень страху. І от виходить, що ми постійно сконцентровані та в очікуванні чогось, а це виснажує організм. І от коли людина в такому стресі, то організм виключає свої, скажемо, додаткові функції – лібідо, імунну систему.

Крім того, наша дофамінова система, яка регулює один з "гормонів щастя", виснажується. Ми стаємо апатичними, депресивнішими тощо. До всього, зараз найтемніша пора року, яка і так впливає на людський організм своєрідно – ми нібито трошки гірший настрій маємо. Крім всього цього кора мозку трохи зазнає змін і ми стаємо менш терпимі, гірше регулюємо свою поведінку та інтенсивність, менш емпатичні. Ось так тривалий стрес нас виснажує і на фізіологічному, і на емоційному рівнях. Дуже складно бути в постійному періоді адаптації, а якраз ми зараз у ньому.

Ми добре та достойно проходимо колективні випробування

У ВООЗ прогнозують, що кожен четвертий українець може мати психічні розлади через війну. Це дійсно нам загрожує?

Я б була дуже обережна з такими прогнозами. Людська психіка надзвичайно адаптивна. Завдання психіки зараз - витягнути нас з ситуації, яка склалася, максимально збереженими. Після Перемоги, по ідеї, дуже багато речей в межах пів року самі нормалізуються. Коли буде стабільність, передбачуваність, адекватна ситуація – то психіка сама прийде в норму. У ВООЗ якісь дуже страшні цифри і я не можу зрозуміти, звідки вони їх взяли. Не хочу робити завчасних прогнозів, але от кажуть, що у всіх буде ПТСР, читала я такі лякалки. Насправді цей розлад отримує від сили 25% людей, які щось пережили травматичне. З них частина – опрацьовує ПТСР самостійно. Тільки 7-10% потребують допомоги. 

Маєте розуміти, що наша психіка здатна опрацьовувати горе, втрати, стрес і т.д. Тим більше у нас зараз є багато згуртованості у суспільстві, взаємопідтримки, гумор – різні меми, жарти й т.д. Я не заперечую, що є і деструктивна поведінка, але і багато хороших стратегій подолання стресових станів. Тобто, судячи з того, що я бачу, прогноз ВООЗ виглядає дуже нереалістичним. 

Що важливо зараз: перше – відчувати контроль, що людина має на щось вплив, відчуття зарадності; друге – відчуття спільності, що людина не ізольована в цій ситуації. Ці речі допомагають впоратися. До прикладу, українці досі плетуть сітки та загалом адекватно реагують на відключення світла. Це означає,  що ми добре та достойно проходимо колективні випробування. Щобільше, така реакція автоматично запобігає утворенню ментальних розладів потім – бо не так сама подія завдає травми, а як ми себе у цій події відчуваємо. 

Неадекватна реакція на неадекватний подразник є нормальною

Але при цьому ми бажаємо смерті ворогу та ненавидимо 140 мільйонів росіян, грубо кажучи. Якщо зараз це звучить звично, то чи не станемо ми жорстокими після війни?

Це природно. Неадекватна реакція на неадекватний подразник є нормальною. Коли з тобою роблять жахливі вчинки, то дарувати квіти й говорити, як ми кривдника любимо, – ось це неадекватно. Нормальна реакція – це давати опір, ненавидіти, злитися та лютувати, захищати своє. Чи є перспектива, що ми всі станемо жорстокими? Та ні. Як я вже казала, коли ситуація стане нормальною, то нормальний стан психіки повернеться, як і наша емпатія. Чи станемо лояльніші до росіян, тут не знаю. Можливо, мають пройти кілька поколінь, щоб загоїлися рани. Але деякі речі треба пам’ятати, бо вони нас бережуть і роблять пильними. Загалом, для психіки немає ненормальних емоцій, кожна з них логічна і має місце бути. Питання більше в тому, що є дією, куди ці емоції конвертуються. Зараз багато волонтерів говорять, що свою лють переводять у донати. Тобто, є різниця, коли ці негативні емоції конвертуються у захист сім’ї, допомогу чи в агресію на близьких, бо ворог далеко. 

Люди в окупації чи прифронтових територіях відчувають те саме, що й українці в тилу?

Там у людей трохи інші задачі, ніж у тих, що в тилу. У нас, умовно, розв'язувати проблему зі світлом, у них – вижити. Найважче, коли треба йти на перемовини зі своєю совістю. Це перше – ціннісна травма. Друге – це загроза самого життя: полон, зґвалтування, ракетні удари,  катування. Тобто, дуже багато реальних страшних загроз, де людина відчуватиме себе безпорадною. Тут дуже часто йде звуження психіки, наприклад, коли люди не хочуть виїжджати з небезпечних зон, бо тут, у тилу, їх начебто ніхто не чекає. Хоча чекають, є спеціальні місця, програми й т.д. Це когнітивне звуження, коли люди бачать менше варіантів і робляться злими, фокусуються лише на конкретній загрозі. Це не тому, що вони погані, просто такі обставини й людина стає вкрай змобілізована. Зрозуміло, що там інтенсивність стресової ситуації значно вища і відповідно більша ймовірність отримати якийсь розлад – той же ПТСР, емоційне оніміння, тривогу. 

Варто зараз бути дуже уважним до себе, відчувати що відбувається з організмом

А які загалом психічні розлади можуть бути притаманні людині у такій ситуації?

Не хочу гадати, бо не впевнена, що вони на 100% будуть, але типовими при травматичному досвіді є: утруднене переживання втрати чи горя, депресія, порушення сну, порушення харчової поведінки в одну або в іншу сторони (відмова від їжі або переїдання), ймовірні залежності – ігроманія, алкоголь, наркотики, загострення тривожних розладів – панічні атаки. Різні рівні стосункових проблем. Тобто, як людина буде повертатися в сім’ю, як відбуватиметься об’єднання родини, наскільки сім’я готова прийняти ветерана додому. Це я говорю теоретично, з розумінням психіки. 

Чи можна самому собі порадити, без втручання спеціаліста?

Варто зараз бути дуже уважним до себе, відчувати, що відбувається з організмом, та звертатися по допомогу – є відкриті лінії, чат-боти, групи підтримки, спеціальні центри. Головне, звернутися, коли чуєте, що вам важко, що переживаєте чи є нав’язливі думки, поганий сон, коли важко толерувати тривожність. 

Є методи, коли можна самому себе контролювати, наприклад при тривожності є дихальна методика. Таких методик є багато і кожна відповідає якійсь проблемі. Вони є у відкритому доступі й ними можна легко користуватися. Але я б ще звернула увагу на те, чи їсть людина нормально, чи п’є воду, спить добре, чи має час на турботу для себе, час на фізичні вправи, чи є спілкування, чи додають у свій дім та життя нормальності – ставлять ялинки, колядують і т.д. Простежте за цим, бо ці речі є важливими.