Про це йдеться у статті The Washington Post.
Саддам Хусейн напав на Іран, стверджуючи, що завдав превентивного удару – він боявся поширення на Ірак ідей ісламської революції. Путін розповідає, що побоювався нападу НАТО. Обидва лідери порівнювали себе з великими полководцями минулого. В обох випадках цілі агресора у цій війні були дуже розпливчастими.
Видання зазначає, що на полі бою все відбувалося теж дуже схожим чином – перший удар по аеродромах і наступ широким фронтом, сподіваючись, що деморалізований противник розбіжиться, і війна закінчиться за кілька днів. Потім з'ясувалося, що противник бігти не збирається, а удари по аеродромах не позбавили його авіації і не дали повної переваги у повітрі, після чого деморалізація починається вже в армії агресора.
Саддам приховував дані своїх втрат і намагався обсипати пільгами родичів загиблих солдатів, а також прагнув показати жителям Багдада, що може вести війну так, що вони не відчують себе населенням країни, що воює. Також він намагався, як і Путін, самотужки керувати армією, не маючи жодного військового досвіду, пише The Washington Post.
Найсумніший урок ірано-іракської війни в тому, що, втративши сотні тисяч людей убитими та завдавши збитків у сотні мільярдів доларів, Саддам Хусейн зберіг владу. З Путіним може бути те саме, припускають аналітики.