Але це зовсім не так. Якраз навпаки: з усіх частин і відповідальностей українського суспільства у цій війні саме військові чи не найкраще справляються зі своєю частиною. Це найорганізованіша і найпродуктивніша інституція з усіх, які складають зараз державу Україна.
А що у нас з політичним планом на 2024-й рік? Які у нас досягнення політичного контрнаступу? Ми вже на порозі НАТО може? Чи наступного літа будемо в ЄС пити каву? Щось не дуже схоже. І ні, це не означає, що політики халявлять. Просто задачі, що стоять перед ними — такі ж масштабні та складно вирішувані. І замість чухати голови перед джомолунгмами своїх тасків, звісно що легше домахатись до когось іншого: чого це вони не роблять свою роботу. Так, політикам було б круто за спинами військових ще рік торгувати фейсами по європейських парламентах під оплески за небачену мужність і безпримірний героїзм. Але, на жаль, цей героїзм збудований смертями реальних людей. І коли військові кажуть, що так далі вже не можна — що ж, доведеться загнати пса Патрона до буди й приймати цей відверто неприємний факт. А не шукати просто інших "генералів Армагедонів", які зможуть виконувати поставлені задачі. Навіть з російського боку це не спрацювало, не спрацює і в нас.
Читайте також: Дайте спокій військовим, не повчайте їх жити
Якщо військовий шлях не допомагає досягти перемоги чи завершити війну, то, вочевидь, доведеться паралельно шукати шляхи політичні. Так, так, це все виглядає "зрадою", але хто сказав, що це все завершиться ідеально для нас? Воно вже не завершиться добре, після стількох безповоротних втрат. Хіба просто завершиться, і то хліб.
Мене дивує інше. Свіжий рейтинг гіпотетичного голосування на ймовірних виборах, який чомусь постійно проводять (нафіга? Кому потрібні ці заміри — це ж гадання на кавовій гущі) - показав, що рейтинг Зеленського і Залужного приблизно однаковий, по 40%. І це доволі смішна ситуація, бо перший безперервно займається політикою, а другий взагалі не займається політикою, а має такий високий рейтинг.
І це особисто для мене свідчить про дві речі. Перша — рейтинги військових високі саме тому, що політики не справляються зі своїми функціями, чого від них очікує український народ. А народ, як і зазвичай, очікує дива. Друга — що українське суспільство як виборці все ще інфантильні, такі ж, як і на рівні 2019-го року. Що вони легко готові голосувати за нове обличчя, в цьому випадку Залужного, як надію, що він виявиться магом і перенесе свої успіхи з війська в політику. Як Зеленський мав перенести із медійної сфери в політичну.
Читайте також: Пам’ять метелика, або Що живить авторитаризм?
Майже половина українців готова голосувати за людину, яка навіть не озвучувала своїх намірів іти в політику чи висуватись на посаду президента. Але ми зараз у такому відчаї, що перейшли в добре знайому фазу "гірше не буде".
Та це все не має жодного значення. Передвиборчі рейтинги мають значення лише тоді, коли є або плануються вибори. А їх не нема і в озорому майбутньому не буде. Принагідно нагадаю вам, щоб продемонструвати рівень нашої політичної "аналітики" - у 2014-му по Євромайдану ходили Тягнибок, Яценюк і Кличко, і ми всі думали, хто з них стане президентом, а хто прем'єром, бо це наче було очевидно. Капець ми аналітики, хіба ні?) А потім приплив чорний лебідь на тракторі й усіх переміг)
З цього всього зрозуміло одне — нема іншого способу, аніж усім бути разом. Ділення завжди приводить до зменшення суми, а ми й так зараз маємо небагато. Тупо не можемо собі дозволити цієї арифметичної дії як суспільство.
Жодна з суспільних інституцій не здатна зараз самостійно придумати якийсь чарівний план, який спрацює. Хіба може всі гуртом і з допомогою західних демократичних країн, які нас підтримують.
Разом може щось і намізкуємо.
Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.