Проте сумний і повчальний приклад нацистів з терористами, яким ці обстріли ні в чому не допомогли, росіян не зупиняє.
Навпаки, якщо послухати їхніх пропагандистів та й офіційних осіб, то у своїй безсилій затятості вони готові піти далі й кинути не тільки на нас, а й на той же Лондон, Париж, Берлін і Вашингтон, ну і ще Варшаву - саме ці міста у їхніх камланнях чомусь звучать найчастіше, хоча б по одній атомній бомбі. А якщо ще й послухати "простих росіян", то ці високодуховні істоти, які, либонь, начиталися Пушкіна, Толстого з Достоєвським й Чехова на додачу, готові стерти на попіл увесь світ, якщо їхнє не буде зверху. До того ж ресурси та можливості у російських терористів незрівнянно більші, порівняно із нацистами, з їхніми допотопними "Фау 1" і "Фау 2", не кажучи вже про терористів із Гази, які пуляють переважно саморобними "кассамами" і лише зрідка так само некерованими ірансько-північнокорейськими "фадржами".
Щоправда, без допомоги з Тегерану не обійшлося і цього разу. Але іранські "шахеди" у росіян виступають лише доповненням до їхніх власних усіх цих "кинджалів" з "іскандерами" та "калібрами" й тисячами ракет інших модифікацій. Починаючи з 24 лютого посилаючи їх на наші голови, Росія впевнено перетворилася на країну-терориста номер один у світі. І хоча наша ППО, навіть коли одночасно летить кілька десятків цілей, відбиває ці атаки все успішніше, але ж для нас загибель чи каліцтво й однієї людини – це непоправна втрата. Ну, а росіяни тепер, якщо не століття, то найближчі десятиліття житимуть ще й з цим клеймом – терористів, хоча там уже й так, як казала моя теща, "нема де печаті ставити...".
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.