Мушу сказати, що мені страх не подобається загальний тренд "та що ви з нього хочете, він же псих/алкоголік/фрік/митець" - при тім, що фон Трієр, справді, таки ж і псих (з ОКР — обсесивно-компульсивним розладом), і алкоголік, і, в очах Заходу принаймні від 2011 р. (коли ляпнув був на пресусі в Каннах "Я наці" і "Я співчуваю Гітлеру"), - фрік: симпатик фашизму (чим пояснюється і його "голос за росіян"!), якого вважають "нешкідливим дурником". Але всі ці його персональні драми — результат того, про що я казала ще в "Планеті Полин", коли розбирала по кісточках "Меланхолію": того, що він митець — і "геній епохи, сенс якої — пустота", соррі за автоцитату:
"У принципі, фон Трієр робить те, що й має робити митець, у кожну епоху: ставить експеримент на собі. Навіч доводить нам, з усією силою художньої переконливости, що в межах старої цивілізаційної парадигми – тої, традиційно званої "ренесансно-гуманістичною" що нею Захід упродовж останніх п’яти століть здобував усі свої перемоги, — далі шляху нема. І ніякі зміни політичних систем, що на них було наївно уповалося в кінці 1980-х, нічогісінько тут не зарадять: потрібна "реформа людини"..." (с).
Для тих, хто досі не прочитав "Планета Полин: Довженко — Тарковський — фон Трієр, або Про дискурс нового жаху"*, поясню тут простіше. На жаль, не знаю жодного кінокритика, який би серйозно поставився до фон Трієра як до провісника грядущої фашизації Європи — на свій лад незгіршого од Льоші Балабанова з його "Братьямі" (sic!). Одна з проблем нашої цивілізації — це те, що митців у ній уже років 40 як перестали трактувати серйозно, навіть коли вони вголос верещать про Апокаліпсис. І чувака, який зняв парканацять високоталановитих фільмів, де пристрасно й настійно доводив, що людина — г...но, бути добрим християнином — значить дозволити всім себе трахати, і найліпше б людству підірвати себе ік стилій мамі цілою планетою нараз, — вважали талановитим фріком, і починали чути тільки тоді, коли він вискакував на люди з епатажним криком "I'm a Nazi" або, як тепер, "Russian lives matter".
Читайте також: Війна може піти несподіваними шляхами
А тимчасом, уже в "Доґвілі" мала б бути прочитана (ще алегорична!) апологія фашизму як єдино можливої, для автора, відповіді на кризу європейської цивілізації: якщо з вами, суки, не можна по-доброму, тоді — вбивайте дітей на очах у матерів, і всі будуть чемні! А далі вже можна і з-за камери вийти, і прокричати те саме на голос, не ховаючись за масками своїх персонажів: авжеж, і Гітлера розумію, і росіян не чіпайте — хай убивають кого хочуть!..
Підкреслюю, фон Трієр абсолютно послідовний в усіх своїх висловлюваннях, художніх і нехудожніх зарівно, і якби до тих перших всі ці роки фахові критики ставилися з належною увагою, неважко було б зрозуміти, чому Європа так довго й радісно була ловила оргазм від Путіна — і чому тепер, як кажуть політологи, зупинити фашизацію Європи вже пізно: тільки-бо крайні праві мають, станом на сьогодні, "хоч якусь відповідь" на проблему африканської імміграції: ізолюємось і відстрілюємось, кажуть вони, — але ж усі інші взагалі жодної відповіді не мають!..
Читайте також: Трагедія в Чернігові. В Україні немає безпечних місць
Авжеж, більшість сьогоднішніх європейських фашизмів "гуляють" на російські гроші — але це не значить, що вони не осідлали цілком щирого, непроплаченого колективного відчуття: зростального у своїх суспільствах, і цілком блискуче продіагностованого фон Трієром в усіх його фільмах, страху перед майбутнім і розчарування європейським гуманізмом. І тут уже справа не в фон Трієрові — Бог з ним, зрештою, він старий (не літами — йому всього-то 67, і не тому, що фізично виглядає на 20 рр. старшим од свого біологічного віку, а тому, що належить епосі, яка вже в минулому, від 24.02.22 - навіть і календарно!), - він уже ні на що не впливає і нічого не вирішує, своє зробив! - а річ у тому, що означене і сперсоніфіковане ним, всією повнотою власної покаліченої особи, явище — новий європейський фашизм — ще чекає на нас попереду. І від нього так легко, як від збанкрутілого старого алкоголіка, — не відмахнешся...
Тож озброюймось загодя.
І тримаймо свій прапор.
Про авторку. Оксана Забужко, письменниця
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.