Що таке мобілізована нація?

Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта одне з найбільш виняткових, що доводилось читати останнім часом

Книга написана на основі листів і щоденників німців, і показує, як мінялося їх сприйняття Другої Світової війни впродовж всього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує, наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалось прочитати до війни — багато речей можна було б передбачити й навіть вплинути.

Переконаний, що колись у Путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто вже багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід, і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті ж самі міфи, що і німецька.

Один з важливих уроків, який дає книга полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях, і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана та очікувана з двох аргументів. Перший — наші батьки й діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий — ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.

Читайте також: Нам треба жити зі своєю історією

Другий важливий урок — пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею. "Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти", - писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз взагалі схожа на аргументацію СВО — ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.

Третій — можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямі.

Читайте також: Трибунал щодо злочину агресії: чи вдасться покарати керівництво РФ

У 1943 німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями та іншими народами. Якщо раніше вони писали у своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитись, або перестати підтримувати нацистів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій — їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця, інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувались на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу — ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з точки зору їх готовності воювати до кінця.

Читайте також: Десять тез реаліста

Четвертий важливий урок — після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалось Гітлером і підтримувало війну — після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ немає нести за це відповідальність.

У книзі можна знайти безліч аналогій на сьогоднішні дні. Так, вже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з’явився новий аргумент — треба битись, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу почекаймо на обрання Трампа.

Книга дає розуміння того, що, як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки й літаки.

Джерело

Про автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцист

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.