"Совок" на крові. Що не так з інсталяціями ОПУ на Алеї Небесної сотні?

Можна із піонера зробити українського елітарія. Але працівник Офісу президента України лишиться нікчемним жовтеням. Це і довела "совкова" інсталяція на крові. Та сама барахолка радянського секонд-хенду на Алеї Небесної сотні — яку вщент рознесли невідомі патріоти

Ранок 17 серпня вразив уми найкреативніших киян — на місці, де стоять десятки портретів героїв Небесної сотні, на місці, де студенти та самодостатні чоловіки отримали кулі в скроні й окропили нашу свободу власною кров’ю — виросла незрозуміла інсталяція. Ось тобі ящик із дешевим пломбіром. Ось тобі два автомати газованої води по три копійки. Ось — радянські гарнітури із засмальцьованими диванами. Все це мало викликати ностальгію за роками в Радянському Союзі. Коли всі ми були браття і дуже подобались тодішнім очільникам Кремля — застрахані та репресовані українці в тісних "хрущах". Мрія, казка, комбо!

Але вийшло так, що не всі оцінили такий політ креативу Офісу президента України до тридцятиріччя незалежності. І першими вступили ті, хто на тендітних жіночих спинах виносив поранених "Беркутом" героїв.
 


А далі вписались ті, хто ще в юності застав всі ці автомати із газованою водою з одним стаканом на усіх. І пояснив взаємозв’язок із розгуляєм епідемії туберкульозу в СРСР з цією смакіткою.
 

Аж виявилось, що знайти автора і організаторів цієї невимовної краси так само тяжко, як дізнатися ім‘я реального убивці на початку роману Агати Крісті "Десять негренят". Мер Києва Віталій Кличко, Департамент благоустрою столиці й урешті Музей революції гідності умили руки. От просто табуретки та дивани самі прийшли на Інститутську і повернулись задом до облич героїв. І тут уже стало зрозуміло, що винних не знайдуть, поки на вулицю не вийдуть небайдужі кияни та невідомі патріоти. І тут одразу поліція прийшла протоколи писати, і мер Кличко приїхав. А найголовніше — із якихось глибин під автоматами для газировки з’явились два "представники оргкомітету". Як свідок можу описати — з вигляду чоловіки без певного віку. У характерних золотих цепурах. І з виразом обличчя, яке найбільше хвилюють дві речі: де випити? І в якому найближчому парку засмажити свинячий шашлик?

У мене з кількома журналістами сталась коротка розмова із цими чоловіками.





— Ви хоч знаєте, що тут люди кров проливали? Це ж наша історія!
— Це моє мнєніє. Я родився в совєцком союзє в 1975-му. Це моя історія, — каже мужик у синій кепці.
— А якби отака інсталяція стояла на могилі Вашої матері, щоби ви сказали?
— Я з вами не буду балакать, дєвушка, бо ви сильно "борза".

Сильно настирна я пішла глянути на розвалини декорацій, які мали показати, як добре жилося в радянських квартирах. Що можу сказати? Коли роблять капітальний ремонт у київських "бабушатниках" — біля сміттєвих баків є такі "інсталяції". І дивани такі ж, і серванти, і шматки брудних шпалер в ідіотську квіточку. Мушу сказати одне — той, хто придумав поставити це на місці розстрілів Небесної сотні справжній дятел. Бо ж кожного разу, коли бачу як подібне добро виносять з оселі — я радію, що у людей з’являється смак і кошти на якісніший побут. І головне — якого біса ці фантомні болі совкодрочерів мають до Революції Гідності?

Коли репортажні стрічки замайоріли фото руїн "совка" — врешті з’явилось повідомлення Офісу президента України. Що коригування невідомими патріотами огидних інсталяцій було корисне.

"У цих декораціях планувалася зйомка художньої постановки - історичний екскурс різними періодами історії України, від Київської русі до наших днів. Після того декорація мала бути демонтована. Але тепер творча концепція буде переглянута", — злякано рапортувала пресслужба Банкової. І стало цікаво мені — як не додумались іще пришпилити на сакральній і политій кров’ю героїв Інститутській — гетто, гестапо, ГУЛАГ і щось во славу "ЛДНР"? Бо ж теж наша історія — і комусь теж подобаються подібні збочення.

Наш Володимир Зеленський не раз шукав щось добре в СРСР. То у Варшаві на панелі з президентами Литви, Латвії та Естонії примудрився бовкнути про плюси радянського союзу. То Олів’є на вуха маже у новорічному зверненні. То у радянських гарнітурах Римми Володимирівни для інстаграму "пиляє". Може, для вихідця з Кривого Рогу то є справді дороге. Але не треба нам того лайна ще більше - "совок" і так постійно з нами. У жлобстві. У бажанні здати свою державу за російську пенсію. У сірих депресивних хрущовках. У сервізах, якими за тридцять років так ні разу і не скористались. У небажанні любити свою державу і йти з нею нога в ногу.

Радянський Союз для України - це голодомори, розкуркулення, "баби ще нарожають", психічні травми, тюрми і НКВД. І урешті Небесна сотня і війна з РФ стали гірким плодом того, що частка людей з українськими паспортами так і лишилась радянським людьми. І по інерції після розвалу СРСР продовжила вбивати Україну. Хтось на виборчих дільницях — обираючи Вітренчиху, Мороза, Симоненка і Януковича. Хтось тим, що живучи в Україні — мріяв жити в Джанкої як у Москві. Хтось просто ненавидів усе українське і пішов убивати "укропів" у складі банд Мотороли та Гіркіна.

Коли на Банковій ставили веселих півників і каруселі, я не коментувала. Але коли на Інститутській з’явилась радянська барахолка — стало ясно, до чого були кури під ОПУ.

Можна дати спокій Інститутській?

Можна не тягнути туди трактири, дискотеки й ностальгію по нашему совєцкому прошлому? Креативна думка могла піти глибше і поставити вигрібний деревний туалет з газеткою на гвіздочку. Ну, а що, теж би у когось викликало сльозу захвату!

Схожі ностальгуючі за совком бігли голосувати на референдум в Криму. Достоту як ота легендарна стара жінка із репортажу 5 каналу, яка мріяла умєрєть в Росії…

Можна урешті люди, які називають себе представниками Музею революції гідності займуться ділом? Не забаганками ОПУ? А, створенням реального музею — поки рідні героїв Небесної сотні не пішли услід за дітьми. Поки є свідки тих боїв за справді вільну Україну. Щоб був меморіал наших героїв — і щоб кожен бачив його щодня, потрапляючи у саме серце Києва.

На тридцятиліття незалежності хотілося б не плачі за "бабушатниками" бачити. А візію. Яке місце України у світі? Як ми збираємось користуватись вікном можливостей — яке відкрилось для України після подій в Афганістані? Де наші перемоги в науці й космосі? І що експортуватиме Україну світу за десять років крім соняшника і пшениці? Біда в тому, що сорокарічні піонери на Банковій не здатні мислити стратегічно. Їм би по дешевому морозиву та на диванчик пузом доверху. Але руки від Героїв України варто тримати якомога далі. Ми зрозуміли, що вам байдужі ці люди. Але це наші титани, на чиїх плечах росте нова Україна. І той факт, що Україна незалежна і не стала сателітом РФ вісім років тому — це їх подвиг. На наступні віки та всіх поколінь українців.