Не любите ви моральні дилеми, ох не любите. Ухилились від однієї (про невідворотність покарання винних і загрозу невинним), відтак від іншої (про мало смертей зараз чи багато потім). Тож тримайте ще одну моральну дилему, третю. Так само навіяно поточними подіями (вибачте, якщо ви не в курсі).
Мають бути однакові правила для всіх, бо інакше несправедливо. Але може так статися, що однакові правила для всіх призведуть до великих втрат, можливо, навіть вимірюваних у життях. То що, ставати тоді на бік несправедливості? Чи навпаки?
(Якщо ви починаєте питати, а які правила, а дивімось на конкретику, -- це вже торгівля, це ви вже відступили від залізного принципу "однакові правила для всіх". Чи не залізного?)
І тут я хотів би відступити на крок і сказати, що ми не навчені стикатися з моральними дилемами і їх вирішувати. У нас як у людей та суспільства немає для цього нічого. Бо проблеми стали значно складнішими, ніж шкільний катехизис.
Читайте також: Дайте спокій військовим, не повчайте їх жити
І в нас нема суспільних механізмів. Церкви лише починають розвертатися до складних проблем нинішнього суспільства, а досвіду давати раду дилемам національного рівня в них небагато. На рівні людини все простіше, ось тобі десять заповідей, чи 613, чи п'ять стовпів, і йди собі.
Так само нема в нас національних моральних авторитетів, які б мали безвідмовне й безперечне моральне чуття й щоденно допомагали б нам знаходити шлях. Бо суспільство наше розмаїте, мозаїчне, для когось і .... моральний авторитет (замість точок поставте прізвище публічної людини, яка вам особисто не подобається; я хотів парочку написати, але навіщо їм робити зайву рекламу, бо й так вся стрічка ними забита).
Моральний вибір завжди спирається на ієрархію цінностей: ось це цінне і це цінне, але у зіткненні цих двох я отим пожертвую заради оцього. І потрібен щоденний досвід цією штукою користуватися -- на жаль, не наш випадок.
Ось чому я люблю романи Лоїс Макмастер Буджолд: вона наочно демонструє, що без етики немає ніякої стратегії. Стратегія без етики провалюється ще швидше, ніж без культури, яка її їсть на сніданок. Стратегія без етики навіть до сніданку не доживає. А без стратегії нема перемоги.
Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.