Сергій мріяв стати військовим ще коли був десятирічним хлопцем. А в 15 років уже вступив у Острозький військовий ліцей на Рівненщині. Це був його свідомий вибір. Але й прабабця так хотіла – зізнається чоловік. Батьки – не військові люди. У війську служив лише покійний дід.
За словами Сергія, навчальний заклад дав зрозуміти, що таке армія. Там була жорстка дисципліна. Хлопців відраховували навіть за те, що курили. І рівень навчання був вищий, порівняно зі звичайною школою. Звідти одразу вступив у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Це був 2011 рік. Сергій пригадує, тоді навіть уявити не міг, що буде війна з Росією. Цю країну ніхто не розглядав, як ворога. Думали про можливість конфліктів Росії з країнами Західної Європи, але точно не в Україні.
Коли розпочалася російсько-українська війна у 2014-му році, Сергій ще вчився. Наступного року мав закінчувати навчання в академії. Про достроковий випуск мови не було, але трапилися події в Дебальцевому і хлопцям повідомили, що академію потрібно закінчувати швидше. Тоді почалося інтенсивне навчання, а у 2015-му на початку березня Сергій вже був на позиціях у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Протягом восьми років Сергій Мазорчук пройшов різні бойові точки на Сході. Рік був у районі населеного пункту Кримське. Далі була ротація в Зайцевому біля Горлівки. Там були дуже запеклі бої, адже відстань між українськими військовими і противником становила від 70 до 110 метрів. А далі – позиції у Золотому, звідки вже як командир батальйону зумів вивести з оточення понад три сотні підлеглих. Зараз чоловік далі на позиціях – боронить Україну. Нині начальник штабу, перший заступник командира 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Сергію, чому для Вас було важливо вирушити у військо?
Я свідомо обрав для себе фах військовослужбовця Збройних Сил України. Тобто долю військового. У 2014 році, коли навчався на третьому курсі, розпочалася відкрита агресія Росії проти України. Спочатку Крим, згодом Донбас. Тож уже тоді чітко розумів, що на мене чекає, до чого слід готуватися, яка відповідальність на мене покладається. Адже армія захищає свою державу і свій народ, отже, моя доля і призначення, як військовослужбовця - захищати Україну та українців. Тож невдовзі, після закінчення навчання, я розпочав службу в одній з механізованих бригад на посаді командира взводу.
Як Ви думаєте, що ця війна означає загалом для розвитку України і зокрема звільнення від російського ярма?
Звичайно, війна з Росією розпочалася не у 2014 і, тим паче не у 2022 році. Ця війна триває впродовж багатьох століть. Лише її фази були різними. Спротив козаків знищенню Січі, армія УНР, яка чинила спротив московитам, російський і радянський геноцид українського народу, голодомори в Україні, виселення і табори, куди цілими сім’ями і селами вивозили українців, а в їхні будинки заселяли "ватників", примусове нав’язування комуністичної ідеології, українські дисиденти… Цей список можна продовжувати та продовжувати. І на кожному з цих етапів українці воювали – як могли. А ми зараз маємо унікальний історичний шанс – раз і назавжди знищити нашого одвічного ворога, який розуміє тільки мову сили й зброї. І, будьте певні, ми цей шанс використаємо.
Що зрештою ця війна змінить в Україні?
Сподіваюся, кожен із нас, а також наші діти ніколи не забудуть жахіть і болю, яких завдала нам Росія. І ніхто з нас ніколи не назве росіян "братьями".
Що Ви скажете про реакцію українців на війну?
Перебуваючи на фронті, відчуваємо надзвичайну підтримку українського народу, а також підтримку наших партнерів із Заходу. А крім того, ворожа нам держава і її очільник, як це не дивно, своїми звірствами та своєю ницістю зробили чимало для нашої єдності і державності. У нас немає Заходу і Сходу, немає Північної, Південної чи Центральної України. З 24 лютого 2022 року у нас є єдина для всіх Україна і єдиний український народ. Втім, прикро усвідомлювати, що чимало людей в Україні забули про війну, бо "вона далеко і їх не стосується". А згадують тільки тоді, коли в їхнє місто, не дай, Боже, прилетить російська ракета. А є й такі в Україні, які все ще "чекають росію". На щастя, їх мало. Але, на жаль, вони є.
Понад рік триває повномасштабна війна. Якою ціною ми звільняємо території?
Ні для кого не секрет, що Росія кидає на фронт найгірші свої верстви населення, у тому числі ув’язнених. Так би мовити, утилізує сміття. Натомість Україну захищають її найкращі сини і доньки, свідомі патріоти, які розуміють, за кого і за що воюють. Тому, коли в бойових діях гине наш захисник чи захисниця – це величезна втрата для всього українського народу, для всієї держави. Тому, так, українські території звільняються дуже високою ціною.
Читайте також: "Міг бути ще один Іловайськ або Дебальцеве": комбат 24-ї ОМБР Ірис про вихід із Золотого
Якою б хотіли бачити Україну після перемоги?
Після перемоги я, звісно ж, хотів би бачити Україну вільною, незалежною, єдиною, процвітаючою державою. Ми тримаємо чіткий курс на Європу, що мене надзвичайно тішить, як громадянина України. А як військовослужбовцю, мені дуже б хотілося, аби Україна вступила до НАТО. Понад 30 років тому, в 1991, ми зробили свій вибір, але не підтримали й не відстояли його. Зараз для нас важливо не припуститися тієї самої помилки – відстояти, вистояти, перемогти, відбудувати, розвивати, бути з цивілізованим світом, живучи у своїй квітучій мирній Україні.