Він говорить про фашизм як про відмову від здорового глузду на користь бажання.
"Фашизм — коли ви шукаєте людей, які нехтують формальною логікою і доказами на користь переконань, які не збігаються з картиною реального світу, а лише з тим, що в голові лідера".
І це де-факто дуже влучне психоаналітичне визначення перверсивного порядку влади за Лаканом, який виділяє три типи суб'єкта: невротичний, перверсивний та психотичний.
Для нас примітно те, що невротичний тип регулюється законом (здоровим глуздом), порушувати який для нього неможливо, хай у нього і багато фантазій щодо його порушення
У той час як логіка перверта за Лаканом — порушувати закон та здоровий глузд. Знаючи про його існування, постійно переходити межу, спокушати та провокувати.
Читайте також: "Путін проти Заходу". Анатомія брехні диктатора від BBC
Перверт створює свій власний закон (глузд) для спілкування з цим світом та використовує його для організації власної насолоди та власного бажання.
Це те, що де-факто робила гітлерівська Німеччина, що робить Росія.
Цікаво ще те, що невротичний суб'єкт доволі часто підпадає під чари перверсивного, бо те, про що невротик лише фантазує (і ці фантазії організують насолоду), перверт виконує, і від того здається дуже вільним, викликає бажання доєднатися до цього.
Це спокуса "фашизмом", яка завжди існує в умовно демократичному світі, який у рамках логіки бажання одночасно і "трампізм", і "путінізм".
В розмові з Тоні Джадтом, де Снайдер досліджує народження сучасних політичних ідей, вони говорять і про Фройда, як про того, хто також оформив простір розуміння політичного у XX столітті.
Джадт навіть жартує, що психоаналіз з його ідеєю гріха, ще перед народженням, та практикою спокути та катарсису не міг народитися поза юдаїзм, що дає можливість ще одної рамки осмислення.
Це цікава вправа переводити методологію політичного, якою користується Снайдер, у методологію психоаналітичного.
Мене від початку цікавила ця логіка бажання, якою існує Росія як імперія, і глибше, ніж лаканівський психоаналіз її рідко що пояснює.
Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.