Столтенберг залишається очолювати НАТО ще на рік.
Це досить символічне рішення — повторне пролонгування його перебування на посаді генсека. Воно пояснює багато.
У НАТО досі бояться змін навіть всередині самого Альянсу, застрягши своїми поглядами в минулому Бухаресті зразка 2008-го року, а то і раніше. Тому не треба дивуватися, що Альянс так кволо реагує на зовнішні виклики. І чому так втікає від питання щодо вступу України.
Читайте також: Так і переможемо
Основні країни НАТО, як і Росія, протягом багатьох десятиліть традиційно надували щоки, в душі сподіваючись, що ніколи не буде прямого протистояння з супротивником. І навіть коли РФ неодноразово перевіряла нерви Альянсу, той волів відмовчуватися. Мовляв, якщо удати, що нічого не відбулось, то нічого й не відбуватиметься. Бо третя світова не потрібна ні зістареній і спокійній Європі, ні сфокусованим на своїй егоцентричності Сполученим Штатам.
Складається враження, що якби Україна у лютому 2022-го року впала, і навіть тоді б НАТО не почало б рити лінії захисту у Польщі. Шукали б майданчики для переговорів з Москвою.
Україна ж здивувала тим, що не здалася.
Читайте також: Україна — НАТО: "Ні" ніхто не каже – тож залишається питання "Як?"
Але дивно, що досі у НАТО не можуть зрозуміти: лінія захисту їх країн проходить не по кордону України й Польщі. А по лінії нинішнього зіткнення, де почасти досі бракує обіцяної техніки. Про літаки промовчу.
Після закінчення війни всі великі міжнародні організації, які багато десятиліть списали тонни паперу із "занепокоєннями" (так, і ООН теж), будуть потребувати докорінної реформи. Інакше просто підуть в минуле. Як недієздатні та не готові протистояти новим викликам.
І так, ми повинні стати членом Альянсу вже зараз, бо де-факто ми вже півтора року, як в ньому.
Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики, керівник інформаційного агентства Главком
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.