"Наше завдання – створити ефективну мережу закладів освіти, а не утримувати будівлі, столи й стільці", – заступник міністра освіти Микола Трофименко

Еспресо у ексклюзивному інтерв'ю поговорив з заступником міністра освіти Миколою Трофименком, який донедавна був ректором Маріупольского державного університету, про виклики й реформи у сфері вищої освіти, працевлаштування та відповідальність університетів за якість навчання.

Ви нещодавно на посаді, але, ймовірно, вже маєте певні плани щодо подальшої роботи. Як бачите майбутнє української вищої освіти у найближчі 2–3 роки?

Два-три роки – це довгий термін. Але, навіть у нинішніх умовах воєнного стану, наше головне завдання – зберегти систему вищої освіти, втримати людей і створити умови для їхнього розвитку. Безперечно, університети відіграють ключову роль у відбудові України, у підготовці фахівців, які будуть потрібні для цього процесу. Важливим напрямом залишається євроінтеграція. Нашою стратегічною метою є стати повноцінним членом Європейського Союзу, і університети мають вагому роль у цих процесах.

Деталізуйте, які конкретні напрацювання вже є в напрямі інтеграції української освіти до європейського простору? Як плануєте забезпечити конкурентоспроможність українських дипломів на міжнародному рівні?

Наша система вищої освіти вже достатньо інтегрована в європейські процеси. Українські університети активно беруть участь у програмах Erasmus+, Horizon Europe, виступають партнерами у консорціумах, виграють конкурси й отримують фінансування на дослідження та розробки. Європейський Союз нас підтримує.

Наприклад, маємо великий структурний проєкт DigiUni, у якому беруть участь 10 українських університетів і багато міжнародних партнерів. Проєкт спрямований на розробку й упровадження цифрових моделей освіти, що особливо важливо для України в умовах війни, коли університети переміщені, частина студентів за кордоном, а безпекові виклики залишаються серйозними. Це допомагає зберігати якість навчання і забезпечувати сталі цифрові рішення. Фінансування цього проєкту від Єврокомісії становить 5 мільйонів євро – це перший структурний проєкт такого рівня.

Крім того, наші університети беруть участь у європейських університетських альянсах, їх зараз близько 60. Це ініціатива, започаткована Еммануелем Макроном. Університети з різних країн ЄС об’єднуються, щоб посилити конкурентоспроможність європейської освіти у світі. Один із напрямів – створення спільних програм, де 10 університетів можуть видавати один спільний диплом. Вони подають колективні заявки, проєкти, виборюють фінансування. Це сучасний і дуже потужний інструмент міжнародної співпраці.

А скільки конкретно українських університетів долучено до цих альянсів?

Потрібно уточнювати точні цифри, адже їх було близько 35. І приблизно 10 українських університетів беруть особливо активну участь. Ми постійно комунікуємо з ними, заохочуємо долучатися активніше, адже це можливість залучати ресурси для розвитку, проводити дослідження, реалізовувати програми академічної мобільності для викладачів і студентів, а також просувати українські інтереси в європейському освітньому просторі. Це один із ключових механізмів євроінтеграції через університети.

Микола Трофименко, фото: facebook/mykola.trofymenko

"Будучи кандидатом до ЄС, Україна робить ставку на англійську, як мову ділового спілкування"

Зараз до європейських програм активніше долучаються і державні університети?

Насправді державні університети вже давно активно співпрацюють з партнерами за програмою Erasmus+, особливо у сфері міжнародної кредитної мобільності. Лише у 2023 році українські партнери виграли понад 2400 проєктів у межах Erasmus+ International Credit Mobility. Це величезні можливості для стажувань, стипендій, короткотермінового навчання за кордоном, як для викладачів, так і для студентів. Один семестр або навіть кілька місяців за кордоном – це  безцінний досвід, який сприяє розвитку академічної мобільності та професійному зростанню.

Тут, звісно, дуже важлива англійська мова, на чому ми постійно наголошуємо, спілкуючись з університетами, викладачами й студентами.

За вашими спостереженнями, станом на зараз, наскільки краще чи гірше студенти знають англійську, порівнюючи з довоєнним періодом?

Виміряти це точно складно, але участь великої кількості студентів і викладачів у міжнародних програмах свідчить, що рівень володіння англійською зростає.

Ми, як країна-кандидат до ЄС, робимо ставку на англійську, як мову ділового спілкування. Вона буде кваліфікаційною вимогою під час працевлаштування на багато державних посад.

Для цього ми реалізуємо спільно з британськими партнерами програму English for Ukraine. Її координує Маріупольський державний університет. Ця Програма надає безкоштовний доступ до платформи для вивчення англійської мови для студентів, викладачів, працівників університетів, а також для всіх охочих – представників судової системи, місцевого самоврядування, центральних органів влади. За рік кількість користувачів платформи перевищила 50 тисяч осіб.

Попри напрацювання, залишаються й проблеми. Які, на вашу думку, найголовніші, що потребують вирішення найближчим часом?

Сьогодні, в умовах воєнного стану, ресурси України обмежені, тому маємо використовувати їх максимально ефективно. Наше завдання – створити ефективну мережу закладів освіти, а не просто утримувати будівлі, столи й стільці. Ми маємо перетворювати університети на освітні простори розвитку міст і регіонів, де студенти здобувають компетентності, потрібні національній економіці.

Крім того, важливо, щоб ветерани, військовополонені, а також військові, які повернуться після перемоги, могли отримати нові навички та освіту, затребувану на ринку праці. І саме університети повинні дати відповідь на цей суспільний запит.

Микола Трофименко, фото: facebook/mykola.trofymenko

Міносвіти спільно зі Світовим банком працює над проєктом зі створення 10 нових кампусів по всій Україні

Чи плануються зміни у фінансуванні університетів, щодо держзамовлення, грантів, стипендій?

Ми продовжуємо фінансувати університети за формульним принципом, орієнтуючись на показники ефективності. Нашою метою є зробити систему збалансованою, щоб ті заклади, які працюють у найскладніших, прифронтових умовах, відчували підтримку держави. Для цього ми внесли зміни до постанови. Такі університети отримують додатковий коефіцієнт  до базового фінансування. Водночас залишається важливою варіативна частина, тобто показники ефективності, міжнародна співпраця, залучення позабюджетних коштів тощо. Окреме і дуже важливе питання – кадрове. Багато наших викладачів і науковців були змушені виїхати за кордон через війну. Ми прагнемо зберегти з ними зв’язок, залучати їх до проєктів і стажувань, щоб вони залишалися частиною українських університетів і, коли дозволять безпекові умови, повернулися додому.

А зараз вони продовжують працювати дистанційно, чи все ж покидають українські заклади?

Ситуації різні. Це залежить і від позиції університету, і від статусу самого викладача за кордоном. Якщо людина перебуває на стажуванні, то вона може залишатися співробітником українського університету, це цілком відповідає законодавству. Ми сподіваємося, що більшість наших викладачів саме в такому статусі, щоб не втратити їх для української науки й освіти.

Ще один важливий виклик  –  інфраструктура. Як держава реагує на руйнування університетів через війну?

Так, на жаль, багато університетів постраждали від обстрілів і бомбардувань. Це і Харків, і Запоріжжя, і Дніпро, міста, які постійно перебувають під ударами.  Тому зараз стоїть питання відновлення освітньої інфраструктури і створення сучасних, безпечних просторів для студентів.

Міністерство спільно зі Світовим банком працює над проєктом зі створення 10 нових кампусів по всій Україні. Ми сподіваємося, що донори підтримають ініціативу. Такі кампуси мають стати не лише освітніми центрами, а й точками розвитку для міст і регіонів.

Можете детальніше розповісти про ці кампуси? Де вони будуть розташовані?

Поки що проєкт перебуває на стадії переговорів, тому конкретні локації поки не розголошуються. Але йдеться саме про 10 кампусів у різних регіонах України. Сподіваємось, що реалізувати це вдасться якнайшвидше, адже важливо, у яких умовах навчаються студенти й працюють викладачі.

Ми бачимо позитивні приклади. От наведу приклад – Луцький національний технічний університет, який за чотири роки збільшив кількість студентів утричі. Вони створили сучасне університетське середовище, з парками, лабораторіями, коворкінгами. Це мотивує абітурієнтів залишатися в Україні, бо комфортні умови навчання мають велике значення. Адже якість освіти в Європі не завжди вища, ніж у нас, але молодь часто обирає закордон через кращі побутові умови. Ми повинні створити такі ж гідні умови в Україні.

Микола Трофименко, фото: facebook/mykola.trofymenko

"Росіяни воюють за посадки і будівлі, а Україна – за людей"

Як вдається забезпечувати доступність освіти для молоді з окупованих чи прифронтових територій?

Це один із пріоритетів державної політики, яка діє вже з 2014 року через освітні центри "Донбас – Україна" та "Крим – Україна". Такі центри дозволяють абітурієнтам із тимчасово окупованих територій вступати до українських університетів на бюджет за спеціальною квотою. Якщо вступник закінчив школу за російською програмою, він може пройти переатестацію в спеціальній українській школі, отримати український атестат і вступити до ЗВО. Ми повністю забезпечуємо виконання цього механізму, і за потреби перерозподіляємо бюджетні місця між університетами.

Щоб підтримати молодь із прифронтових регіонів, цього року запроваджено підвищений регіональний коефіцієнт. Наприклад, абітурієнт із Миколаєва, який вступає до місцевого університету, отримує більше балів і має вищі шанси вступити на бюджет.

Раніше спілкувалась із представниками ГО "Донбас SOS". І вони розповідали, що молоді з ТОТ доволі складно пройти весь процес, щоб вступити в українські вузи. Для них це дуже було складно через бюрократичні нюанси. А коли все ж таки долали цей шлях, то були проблеми з житлом, фінансами. Чи щось про це вам відомо?

Місяць тому я був ректором Маріупольського університету. І, повірте, я точно знаю, що таке студенти з ТОТ. Ми в Маріуполі їх приймали дуже велику кількість зі всіх окупованих частин Донецької області, Луганської області. Від університету дуже багато залежить в цих ситуаціях. Коли дійсно відповідальні люди працюють керівниками, тоді проблем немає взагалі. Університету абсолютно нічого не коштує зустрічати цих абітурієнтів, приділяти увагу, селити. Нічого абсолютно не коштує організувати комунікацію зі школами, допомогти з вирішенням всіх викликів, проблем, які перед такими абітурієнтами стоять.

Але я за місяць перебування на посаді заступника міністра не чув про такі проблеми. Будемо все робити для того, щоб проблем таких не виникало. Для мене це дуже особисте питання, щоб ці діти і всі ті, хто має бажання виїхати з тимчасово окупованих територій, були з Україною. Вони  – наша найбільша цінність. Росіяни воюють за посадку, дерево, а ми за людей. І тут маємо цю битву обов'язково виграти.

Читайте також: Молодь, яку Україна може втратити: абітурієнтам з тимчасово окупованих територій все складніше вступити до українських вишів

Є дані, що в Україні лише 50% випускників знаходять роботу за фахом. Це багато чи мало? Чи є це проблемою? І якщо так, то як її вирішити?

Прийнятним результатом було б 100% працевлаштування, до цього ми прагнемо. Але, звісно, ситуація різниться залежно від спеціальності. Ви кажете, що в середньому це 50%, а у медицині цей показник становить близько 90%. Тобто коли людина вступає до медичного університету, вона чітко розуміє, що надалі працюватиме за фахом.

Далі маємо 82% працевлаштування у сфері безпекової та правоохоронної діяльності. Тут також є зрозумілий зв’язок, університети, що підпорядковуються Міністерству оборони або Міністерству внутрішніх справ, готують студентів, які свідомо пов’язують життя з військовою чи поліцейською службою. Найменші показники у сфері IT. Там офіційно працевлаштованими вважають близько 32% випускників. Але я думаю, що насправді ситуація краща. Адже не бачив ще айтішника, який би не працював за фахом. Тут, радше, питання у правильному підрахунку й обліку, багато хто працює неформально або як фрилансер.

Як можна підвищити рівень працевлаштування в Україні?

Дуже важливо впроваджувати дуальні форми здобуття освіти, коли роботодавець бере участь у підготовці студента. Тоді він розуміє, що готує фахівця під свої потреби, і це підвищує шанси випускника на працевлаштування. Ми зараз активно працюємо над цим напрямом. Є багато успішних кейсів: наприклад, Дніпровська політехніка чи Київський авіаційний інститут створюють навчальні майданчики спільно з компаніями. Це дає відчутний результат.

Освіта –  не спосіб уникнути мобілізації

Останнім часом лунає думка, що частина чоловіків призовного віку вступає до університетів, аби уникнути мобілізації. Наскільки це масове явище? І як це впливає на систему освіти?

Ми вже неодноразово наголошували, що освіта не може бути способом уникнути мобілізації.

Усі дані про вступників абсолютно відкриті, вони є у Єдиній державній електронній базі освіти (ЄДЕБО). Також працює Державна служба якості освіти, яка моніторить університети, де спостерігаються аномальні сплески таких вступників. Наше завдання – навчати, а не створювати видимість навчального процесу. Якщо студент фактично не навчається, а університет це підтримує, то це є порушенням закону. У таких випадках Міністерство освіти та правоохоронні органи реагуватимуть жорстко.

Нещодавно, буквально кілька тижнів тому, було повідомлення, що з Львівської політехніки відтік студентів через виїзд за кордон. Чи це відповідає дійсності?

Насправді ми не фіксуємо жодних сплесків відрахувань або інших змін у статусі студентів. Йдеться, я так розумію, про вікову категорію 17–23 роки. Так от, жодних офіційних даних про відтік студентів ми не маємо.

Чи планується підтримка студентів у період війни –  житло, стипендії, психологічна допомога?

Так, у проєкті державного бюджету на наступний рік передбачено подвоєння стипендіального забезпечення. Крім того, буде збільшено розмір спеціальних стипендій Президента України та інших державних структур. Це важливий стимул, який допомагає утримати молодь в Україні. Також розробляється і вже працює в експериментальному форматі законопроєкт №10399, який стосується грантової підтримки студентів. За його умовами, абітурієнт, який успішно склав НМТ, може отримати грант від держави на оплату навчання.

Окрім цього, передбачено соціальні гранти для різних категорій студентів, зокрема, для талановитої молоді, яка демонструє високі результати. Це ще один крок до створення сприятливих умов, щоб наші студенти навчалися в українських університетах, а не шукали можливостей за кордоном.

На сам кінець хотіла запитати: в Україні доволі багато вищих навчальних закладів, то чи не варто переглянути якісь принципи їхньої акредитації? Чи не залегко в нас навчальному закладу стати університетом?

У нас чітко прописані процедури ліцензування та акредитації, і вони відповідають європейським стандартам. Ліцензування забезпечує Міністерство освіти і науки України, а акредитацію освітніх програм здійснює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Усі університети знають ці правила й розуміють умови їх дотримання.

Головна мета акредитації – забезпечити високу якість освіти. Якщо програма не відповідає стандартам, то Агентство може надати обмежену акредитацію або закрити програму. Щодо мережі університетів, то останнім часом відбувається оптимізація та реорганізація закладів. Це справді потрібний процес, але він має бути прозорим і зрозумілим. Ми зацікавлені, щоб ініціатива виходила від самих університетів, із місць, регіонів, де є розуміння спільної відповідальності. Ми підтримуємо такі ініціативи й готові допомагати в їх реалізації.