Степан Хмара помер на 87-му році життя, про його смерть повідомила його дружина Роксолана. Останнім часом він лікувався від онкологічного захворювання.
Його називають однією із найбільш визначних особистостей в історії України XX століття, він був активним учасником боротьби за незалежність та пройшов складний шлях політичної діяльності. Отримав відзнаку Героя України у 2006 році, а також був удостоєний орденів Свободи та князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Степан Ількович народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин, яке на той час належало до Польської Республіки, а нині розташоване в Червоноградському районі Львівської області України.
З 1964 року працював лікарем-стоматологом у місті Гірник. Активно долучившись до дисидентського руху, Хмара поширював заборонену літературу та виступав за свободу слова та права людини. У 1970-х роках він став першим українцем, що переклав на рідну мову працю видатного академіка Андрія Сахарова "Роздуми про світ, інтелектуальну свободу і прогрес". У 1974 році у підпільному на той час в СРСР виданні "Український вісник" Степан Ількович опублікував свої статті "Етноцид українців в СРСР" та "Генеральний погром". Ці матеріали були розповсюджені в Європі на різних мовах та зробили значний внесок у міжнародне усвідомлення проблем радянського режиму.
"Репресії проти українців спонукали мене братися за роботу в самвидаві", - розповів Степан Хмара в інтерв'ю журналістам "Обличчя Незалежності". Він наголосив, що взявся за роботу в "Українському віснику" для того, щоб показати, що репресії та залякування КДБ не зламають український народ у боротьбі за свободу, людські права та незалежність.
У 1975 році правоохоронні органи спробували затримати Степана Хмару та провели обшук, проте справа була закрита через відсутність достатніх доказів для обвинувачення.
До 1980 року були зібрані докази його "української націоналістичної діяльності", на підставі яких суд виніс рішення про засудження Степана Хмари до 7 років позбавлення волі в тюрмі суворого режиму та 5 років заслання за "антирадянську агітацію і пропаганду".
Після звільнення у 1987 році, коли йому виповнилося 50 років, Степан Хмара не втратив свого рішучого ставлення і продовжив активну боротьбу за українську державу. Він став одним із лідерів відновленої після розгрому КДБ Української Гельсінської спілки, яка була опозицією комуністичному режиму. На виборах до парламенту у 1990 році він став народним депутатом, отримавши 63,61% голосів у Індустріальному виборчому окрузі № 261 Львівської області. Проте його політична діяльність знову призвела до його арешту за "бійку з міліцією". Це трапилось 7 листопада в Києві, коли відбувалась антикомуністична маніфестація. Ця акція отримала дуже широкий розголос, отримавши назву "справа Хмари". Він був звільнений лише у квітні 1991 року. Навіть після затримання В'ячеслава Чорновола, керівника цього союзу, Хмара продовжував його діяльність, підпільно випускаючи заборонений владою "Український вісник".
Степан Хмара у Верховній Раді України, 1994 рік. Фото: архівні фото
У травні 1992 року, під час III з'їзду Української Республіканської Партії (УРП), він вийшов з партії через політичні погляди. Згодом Хмара зі своїми однодумцями створили Українську консервативну республіканську партію (УКРП), де він був обраний головою партії до 2001 року.
Від березня 1994 року по квітень 1998 року Хмара був народним депутатом 2-го скликання. У той час він був членом Комісії ВРУ з питань державного суверенітету, міжреспубліканських та міжнаціональних відносин, а також членом УКРП. Із 2002 року по квітень 2006 року, він був народним депутатом України 4-го скликання від Блоку Юлії Тимошенко.
Степан Хмара був одним з учасників Помаранчевої революції 2004 року, хоча виступав з різкою критикою керівників України, починаючи від Леоніда Кравчука.
Крім того, він брав активну участь у судових процесах проти правоохоронців, які були звинувачені у стрілянині проти мирних протестувальників на Майдані. Він відмовився пропускати засідання, де обговорювалися справи беркутівців, з метою дотримання справедливості та прозорості.
Степан Хмара був головою Всеукраїнського комітету захисту політв'язнів з 2001 року та зробив значний внесок у захист прав людини та зміцнення демократичних цінностей в Україні. Його діяльність завжди була спрямована на благо України та її громадян.
Степан Ількович Хмара покинув цей світ, залишивши пам'ять про себе як про відданого патріота й чесну людину. Його великий внесок у боротьбу за свободу та гідність буде надовго закарбовано в серцях українського народу.