"Якби на Польщу напали, ми так би не воювали, як українці", - ексдепутат міськради Кракова Лукаш Вантух

Котрий Ви вже раз їдете на схід України? 

Сьогодні 87-й виїзд. Спочатку ми їдемо в Київ, потім Харків, потім Ізюм, потім Слов’янськ і Краматорськ. Ми їдемо до трьох військових підрозділів, до різних бригад. Веземо ноутбуки, планшети, каремати, генератори світла. В цілому ми доставили, бо це не лише я, це ціла група 150 осіб, понад 1500 ноутбуків, комп’ютерів. Колись ми доставили 10 тисяч літрів дизеля, коли були атаки. Тож стараємося щось робити, стараємося допомагати, оскільки особисто я вважаю, що це війна не лише України з Росією. Це війна Європи. І українці борються не лише за свою незалежність, але також борються за Польщу і балтійські країни. І це боротьба між добром і злом. Тому ми намагаємося допомагати українцям всілякими способами. 

Ви були депутатом міської ради Кракова, коли почалося повномасштабне вторгнення, і, власне, тоді Ви вирішили стати волонтером.

Скажу чесно, це трапилося випадково. У мене не було жодних контактів. Звичайно, я знав когось з України, але у мене немає родини в Україні, немає зв’язків. На початку кожен намагався щось робити, а пізніше завдяки своїм можливостям, завдяки різним зв’язкам я почав організовувати допомогу, відправляти людей, організовувати машини. І в якийсь момент я подумав, що поїду. Перший виїзд був до Львова. Пам’ятаю, як я налякався, коли вперше почув сигнал тривоги, я майже панікував. Це було жахливе враження. Зараз я вже трохи інакше до цього ставлюся, бо ми були в Куп’янську, в Херсоні, в Лимані — в таких місцях. Але я до сьогодні пам’ятаю той страх, що був. І зізнаюся щиро, що навіть як людина трохи звикне, це все одно жахливе враження. 

Я зізнаюся щиро, що я дуже захоплююся українцями, бо ми приїжджаємо на декілька днів, зараз будемо 5 днів, але потім повертаємося до Польщі, а ви маєте жити і щодня слухати ці тривоги, переживати за свої родини, за своїх дітей. Я захоплююся вами, але також дуже співчуваю, що через одну особу, через цього вбивцю з Кремля, ви маєте проходити через все це. 

Лукаш Вантух, фото: krknews.pl

Однак, я чую від поляків, звичайно не від усіх, але від якоїсь частини, що "ми знаємо про ситуацію в Україні, і там уже й  не так важко". Також розкажіть, чому ви виїжджаєте сюди до нас, до нашої країни? Ви ж можете спокійно собі там жити, вести бізнес в Польщі. 

Кожному, хто так говорить, я кажу: поїхали зі мною. Моя сторінка на Фейсбуці дуже популярна. коли хтось мені пише: а в Україні немає війни, то я кажу такій особі: проїдься зі мною, проїдься зі мною і сам все побачиш. Нам не потрібно їхати до Херсону, нам не потрібно їхати до Харкова, проїдемося до Львова, до цієї околиці, сам побачиш на власні очі. Ці люди, яким я щось таке пропоную, то в основному це такі інтернет герої, які тільки коментують, не більше. Тож коли чую таке: в Україні немає війни, у мене кров закипає у венах, бо це нісенітниці. І кожній такій особі, котра щось подібне говорить, кажу: будь ласка, пакуй наплічник, їдемо, переїдемо через Корчову, і сам побачиш, поїдемо до Львова на вулицю Стрийську, чи поїдемо до лікарні, бо ми часто їздимо до військових госпіталів. І я покажу солдатів, які були поранені, які втратили руки, ноги. Побачиш цвинтар, марсове поле.  І тоді поговоримо, чи немає війни в Україні. Для мене такі люди, це просто дурні. 

Чи хтось врешті поїхав з Вами? 

Ні, власне ні, бо то ці інтернет герої. В соціальних мережах це сміття. На жаль, є багато російських тролів. Багато розчарованих людей. Дуже багато людей, котрі плюс мінус та сама група. Наприклад, антивакцинатори, прихильники пласкої Землі, і так далі. Багато людей. Це неймовірно, що ми підтримуємо такий шквал ненависті і пропаганди, яку створює Росія. Росіяни мають окремі підрозділи, які сидять в інтернеті, в Твітері, Фейсбуці і все це пишуть. І ми визнаємо, що це щось нормальне. Для мене це просто злочин, що немає якоїсь форми контролю над цим усім. Це свідомі дії Росії, на які пішли мільярди євро, а ми нічого не робимо в цьому питанні. 

А що мала б робити Польща? 

Це відповідальність всіх людей, має бути якась відповідальність за свої слова. Особисто я вважаю… я трохи сумую за тими старими часами, коли відповідальність за слова, за дії щось означала. А зараз кожен, хто має доступ до інтернету, створює фейковий профіль і пише: а в Україні немає війни, Путін великий, українці повертайтесь додому. І так далі. А якщо такі думки примножаться через такі профілі… я знаю таких людей, котрі роблять такі речі. Знаю, що дуже часто це роблять дуже нещасливі люди, люди, які мають особисті проблеми, які відчувають себе покинутими державою. І якимось чином намагаються вилити цю агресію, і людина завжди виливає це на найслабшого. Тож як трапиться така група, зараз це українці, то просто виливають свою агресію, свої претензії на неї. Закінчиться війна, то знайдеться якась інша група. Це дуже прикро, але так ми створені. Є добрі люди, але є і злі люди. 

Як Ви намагаєтеся пояснити цим людям, не тролям, а реальним людям, які теж щось подібне коментують на Фейсбуці?

Я не пояснюю, це. Немає сенсу. я блокую. Я навчився одного: немає змісту сперечатися. Мені здається, якщо людина раціональна і розсудлива, то можна переконати другу сторону в своїх аргументах. Я спочатку попереджаю, видаляю коментар, а як хтось починає щось виписувати, то блокую. Не сперечайся, блокуй, йди далі і роби своє. Немає іншої можливості. 

Але ви також волонтер, і я розумію, що соцмережі - це для вас, зокрема, платформа для пошуку грошей на збори. 

Так, це дуже допомагає. Без соціальних мереж неможливо. Наприклад, я створив таку…

Лукаш Вантух, фото: facebook/lukasz.wantuch

Але якщо Ви всіх заблокуєте…

Ні, цих людей небагато. Знаєте, я так скажу: в кожному народі є відповідний відсоток людей мудрих і дурних. У мене також, зізнаюся, були такі ситуації в Україні, які були для мене неприємні. Наприклад, у мене була така ситуація, коли я у Львові на вокзалі купував білети для знайомих і я розмовляв польською. до мене підійшов український солдат і почав верещати: "Ти, поляку, повертайся до Польщі", але в більш грубій формі. А ми якраз привезли старлінки. У мене в машині були два старлінки. І цей солдат, я не знаю, у нього було якесь упередження, почав на мене кричати, верещати. Він був дуже агресивний щодо мене. Тоді підійшов якийсь українець, якого я взагалі не знав, і сказав: "заспокойся, це наші друзі, залиш його". І зараз так, у мене є вибір: або сконцентруватися на всіх цих неприємних речах, що я поляк, що я розмовляю польською, що є українці, які не терплять поляків, може навіть ненавидять. 

Чи варто мені концентруватися на тих злих людях? Чи сконцентруватися на тих тисячах, бо я познайомився з тисячами українців в різних місцях, яких я вважаю чудовими людьми, людьми, які є волонтерами, які воюють, які були поранені. Тож, що я маю обрати? Чи маю втратити бажання? Я знаю людей, які їхали з допомогою в Україну, і наприклад, провели 10 годин на кордоні, бо щось не сходилося в паперах. І вони говорять, що вони більше не поїдуть в Україну, зрештою, те, що відбувається на кордоні, це окрема тема. Але я завжди намагаюся шукати те, що нас об’єднує, а не те, що нас розділяє. 

А що відбувається на кордоні? 

Це трагедія. Признаюся щиро, це жахливо. Я вже навіть писав…

З якої сторони? З української чи польської? 

Переважно по-різному буває, але в основному більше проблем при виїзді. Я знаю багато людей, котрі на початку війни, як їхали з гуманітарною допомогою, то можна було пройти швидкою чергою, але люди обманювали, під виглядом гуманітарної допомоги везли  товар на продаж. І я розумію, що це мало би бути прикрито, але це залишилося. І зараз така ситуація, що я, наприклад сьогодні ми їдемо з друзями з Великобританії, зі Сполучених Штатів, і ми знаємо, що коли будемо повертатися, мусимо провести на кордоні 6-7 годин, або щось комбінувати. І я навіть писав до вашого міністерства і до посла, щоб створити систему резервації. Тобто, якщо мова йде про гуманітарну допомогу, у нас буде підтвердження, що це гуманітарна допомога. 

Це можна перевірити. або навіть можна запровадити оплату за резервацію на користь якоїсь бригади. 90 відсотків людей, які перестали їздити з гуманітарною допомогою, то через те, що на кордоні, як хтось постоїть 10 годин, наступного разу вже не хоче їхати. І я це розумію. Бо чому до поляків чи американців мають ставитися краще, ніж до українців. Якби, наприклад, була черга на польсько-німецькому переході, і німці проїжджали би без черги, то я сам би був незадоволений. Але ж триває війна і є багато людей, які хочуть допомагати і, навіть могли би їздити щоденно. Але мені говорять: "Слухай, старий, я поїду до Львова, відправлю новою поштою, це займе 3 години і маю стояти 7 годин на кордоні, вибач, я просто не хочу". І 90 відсотків людей перестали їздити з цієї причини. 

А якась відповідь була?

Мені подзвонили і сказали: "ну так, ми бачимо, що це проблема, будемо працювати". Я був політиком, тож я знаю, як це відбувається. І це дуже погано, бо насправді є гроші, є товар, є багато людей, які хочуть допомагати. Але, коли хтось робить це на волонтерських засадах і має провести на кордоні в Корчовій або Краківці 10 годин… Має бути якась проста система, як для вантажівок. Подаєш реєстраційний номер, список людей, котрі їдуть, дивишся, о котрій годині є вікно і добре. І тоді можеш в’їхати. Звичайно, це стосується ситуацій, коли везеш гуманітарну допомогу, і я розумію, що це треба було змінити… говорячи грубо, ми не зобов’язані їздити. 

Ми можемо сидіти в Кракові, якщо ми не хочемо їхати. І мова не про те, щоб до нас ставилися, як до великих цабе, які приїхали з Польщі і так далі. Мова про ефективність. Ми виділяємо свій час, гроші, зусилля і так далі. якщо я о 3 ранку в неділю повертаюся до Кракова, а наступного дня маю йти на роботу, то наступного разу я не поїду.  

До Львова 2 години. На кордоні 10 годин. Але Ви говорите, що далі їдете до Харкова, Ізюма, Краматорська, Слов’янська.  Скільки це ще годин? 

Буває по-різному. Раніше ми їздили машинами до самого Харкова, але пізніше, ми зрозуміли, що можна це робити простіше, наприклад є Нова пошта, яка геніально працює. Признаюся, якщо мова йде про Нову пошту, то це не реклама. Я жодним чином не співпрацюю з Новою поштою, але вона працює неймовірно. 

У Польщі такого немає?

В Польщі є impost, теж приватний оператор, але на мою думку, враховуючи воєнну ситуацію і те, що відбувається, і те, що вони так швидко… Я вислав мабуть кілька тисяч посилок, кілька тисяч, і ніколи не було такого, щоб якась загубилася. Це працює блискуче. Тож тепер у нас така система, щоб замість того, аби їздити до Харкова, ми відправляємо Новою поштою, зупиняємося в Києві, бо на нас там чекає знайома журналістка з Японії і їдемо потягом. Українські потяги фантастично працюють. Я в Україні люблю три речі. Обожнюю АТБ, Нову пошту і ОККО. Це три речі. Це вже криптореклама, але вони фантастичні. 

Але багато поляків, коли таке чують, скажуть: та що ви кажете, Україна - це якась відстала країна, нічого подібного там бути не може. 

Я скажу так, як я дивлюся на Україну, то я бачу Польщу в час перед вступом до Європейського Союзу, Польща виглядала ідентично до вступу до ЄС. Європейський Союз дуже змінив Польщу, Краків, я це бачу. Я бачу, як виглядали наші дороги до вступу в Європейський Союз, польські дороги виглядали як зараз українські. Після вступу до Європейського Союзу у нас одні з найкращих доріг в світі, а я їздив і в Німеччині, і у Франції, бо наші дороги нові. У нас дійсно чудова мережа автострад завдяки грошам з Європейського Союзу. І тому я прихильник того, щоб Україна вступила. Зрештою в Раді міста Кракова в травні 2022 року ми ухвалили рішення, що підтримуємо вступ України до НАТО і до  Європейського Союзу. Це взагалі перший акт у світі, офіційний документ, за який проголосувала Рада, зрештою половина цього документа українською мовою, бо є польська і українська частини. І це перший такий документ в світі, що офіційно документ якоїсь одиниці обраної мешканцями підтримує вступ. Тому я палкий прихильник вступу України до НАТО і до  Європейського Союзу. 

Просто дивлячись на Україну, я бачу Польщу перед вступом до Союзу, бачу, які величезні зміни відбулися, якщо говорити про наш рівень життя. В Україні є багато речей, які мене страшенно дратують. я вже згадував кордон, але також є інші речі. Багато є речей, які мені подобаються. Якщо говорити про інформатизацію, то я дивлюся на це з історичної точки зору, Ми завжди нарікали, що Росія знаходиться занадто близько до нас, але ви в ще гіршій ситуації, ця Росія ще ближче, на жаль, видно місця, де той вплив російський, радянський дуже помітний. Є речі в Україні, які мені також нагадують Польщу. Наприклад, в 90-х роках, якщо тебе зупинив поліцейський, то дати йому, поліцейському, хабаря було чимось абсолютно нормальним. Зараз в Польщі, якщо спробуєш дати поліцейському хабар, то будеш ідіотом, це просто неможливо уявити, ніхто цього навіть не робить, а якщо намагається, то він просто дурень. 

А в Україні Вам доводилося давали коли-небудь хабар? 

Я скажу Вам чесно: так, нас часто зупиняли за перевищення швидкості, не буду приховувати, там інколи лише на кілька кілометрів більше. Добрий день! Гуманітарна допомога? Так. Їдьте далі. Бувало таке, як проб’ємо колесо і під’їжджаємо на автозаправку, скільки? Нічого не треба, ви друзі з Польщі, їдьте далі. Дуже багато було таких випадків. Тож я ніколи не платив штрафу в Україні, завжди зустрічався з поліцейськими, з мером Львова, з братами Кличко, чи в Харкові з мером і так далі. 

Ці люди нас завжди тепло приймали, але звичайні люди теж. Ми були біля російського кордону, так близько, що навіть моя мобільна мережа спіймала сигнал, російський сигнал, це мене трохи злякало. Ми були біля білоруського кордону, були в Херсоні. Були люди, які, коли чули польську мову, ставали страшенно агресивні, були різні інциденти пов’язані з тим, що ми поляки, тож дурні є в обох народах. Тільки завжди потрібно розмовляти з тими людьми, які мудрі, добрі, які розуміють певні речі. І інших так сприймати. (показує) 

Лукаш Вантух в Краматорську, 25 км від лінії фронту, фото: facebook/lukasz.wantuch

Ви сказали, що Ви за те, щоб Україна була  в Європейському Союзі, але  разом із тим є поляки, які побоюються, що як тільки  Україна увійде до Європейського Союзу, то стане для Польщі - конкурентом.

5 відсотків земель в Польщі це той хороший чорнозем,  в Україні це 50 відсотків. Те саме було як Польща входила до ЄС. Я думаю, якби Польща зараз хотіла увійти до Європейського Союзу, то Німеччина і Франція були би проти, бо що ці бідолахи з Польщі хочуть робити в цьому Європейському Союзі? Нам неймовірно пощастило, відкрилося таке історичне віконце, що ми увійшли до Європейського Союзу. Зараз Німеччина не погодилася б на це, бо навіщо їм ці бідолахи зі сходу? Навіщо їм поляки, чехи, словаки? Одна біднота. 

Ну може навіть зараз жалкують, що Польща в Європейському Союзі, тож просто треба робити своє. Змінювати економіку. Наприклад, така маленька річ, яка, я б хотів, щоб була введена в Україні, це така дрібниця, щоб водії їздили з увімкненими фарами. Протягом всього року, бо як заїжджаєш в Україну, то три речі шокують. Перше – це те, що немає роумінгу, у перші місяці війни телефонувати було без проблем, зараз цього немає і це велика проблема. Треба змінювати картку мобільного оператора, тож перша річ це просто роумінг. Друга – це фари. В Польщі і в усьому світі їздять з увімкненими фарами. 

Це такі елементарні речі. Але наприклад, як я наступного місяця приїду з друзями зі США, то це такі речі, через які одразу видно різницю між Європейським Союзом і Україною, котрі можна легко змінити. Я не кажу про Херсон, про Харків, але наприклад ввести таке просте правило, що треба їздити цілий рік з увімкненими фарами. Це дуже помітно. В Польщі, у Франції цілий рік так їздять, навіть в серпні і липні, в Україні ні. А це така проста річ, яка була би підтримкою того, що Україна хоче вступити до Європейського Союзу. Тож перша річ – це роумінг, друга – фари, а інші речі – це дороги. Бо дороги в Україні… Є хороші відрізки, але те саме було в Польщі, дороги були жахливі до вступу до Європейського Союзу. 

А корупція? Постійно чуємо такі закиди. 

Я скажу так: така сама корупція як в Польщі в дев’яностих роках, точно така ж. Я дивлюся на Україну, на те, що відбувається, також я звернув увагу, бо у мене багато друзів в Україні, те, що дуже змінилося, це підхід українців до корупції, бо раніше, мені так здається, корупція вважалася нормою. В радянські часи не було чогось такого як корупція, це  був стиль життя, хоч в Польщі теж часто виносили туалетний папір з роботи, виносили якісь речі і так далі. Те, що дуже змінилося, це те, що говориться з приводу корупції, що її переслідують. 

Наприклад, корупція в Росії в сто разів більша, ніж в Україні, тільки там про це не говорять. І те, що у вас мас медіа мають свободу, те, що маєте вільних людей, те, що маєте громадянське суспільство, те, що говорять про такі речі, це парадоксально проти вас, бо якби не було телебачення, якби була цензура, то ніхто б не говорив про корупцію. Тож це звичайно проблема, бо ми теж розмовляємо з людьми, я знаходжуся в східній Європі, я не американець чи британець, котрі живуть в безпечному світі. Тож я також знаю, як це виглядає. Так само було в Польщі в дев’яностих роках. Точно так само. Час змінився. Поліцейські почали краще заробляти. 

Ну у вас є деякі ідіотські закони. Наприклад, один з таких законів про те, що депутати місцевих рад не отримують винагороду. Я розмовляв з колегами зі Львова, у вас є такий закон, що депутат  місцевої ради– це соціальна функція. Це повний ідіотизм. 

А в Польщі отримують?

Отримують гроші, і особисто я вважаю, що замало, бо депутат, у нас це називається радник, відповідальний за бюджет, за мільярди доларів і злотих. Кожен має родину. У мене є фірма, тож моя фінансова ситуація більш-менш нормальна. Але люди, які йдуть до політики, не живуть лише на хлібі і воді, тож сам закон, що це соціальна функція – ідіотський, який провокує корупцію, бо якщо хтось має нормальну зарплату чи винагороду, то він менш піддатливий до корупції. В Польщі було так само, у нас теж є проблема, наприклад з польськими депутатами, які також небагато заробляють, тож, якщо хочеш заощадити на депутатах, тоді вони будуть брати хабарі. 

А як даси їм відповідну винагороду, то вони будуть менш схильні до корупції. Наступний такий закон, я розмовляв з урядовцями зі Львова, якщо змінюєш партію, то втрачаєш мандат. Це теж дурня, бо депутат має бути незалежний. Одна з причин, чому я не в політиці, це щоб бути незалежним. Я багато разів голосував як хотів, я був незалежний. В політиці коли голосуєш так, як хочеш, тебе усувають. Я теж мав багато проблем, бо я голосував, як я хотів, я був незалежний. Немає нічого гіршого в політиці, ніж думати про незалежність. 

Також є багато ідіотських речей, як в Польщі, так і в Україні, але добре видно, що Україна – громадянське суспільство. Ця війна, з одного боку, знищує Україну, у нас також є друзі, які втратили, але з іншої сторони,  також створює Україну, це прозвучить жахливо, але перед війною був суттєвий поділ в Україні, на Захід і Схід, Знаю це на прикладі Харкова, бо у мене багато друзів там. Війна призвела до того, що зараз це не стовідсоткове, бо і далі люди з Харкова частіше говорять російською, а зі Львова українською. Але війна показала, що ви один народ. Хтось може сказати "я гаварю", а інший – "я розумію". Але перед обличчям спільного ворога це вас об’єднало. І друга річ, яка також добра, тільки зрозумійте мене правильно, бо як хтось, хто втратив сина, маму, батька на війні, побачить цю програму, то скаже, що цей кретин говорить. Війна показала, що для України немає альтернативи, якщо мова йде про Європу. 

Перед війною було вагання: може підемо в сторону Росії, може підемо в сторону Європи. Війна чітко показала, що місце України в Європі, що Росія це ворог. Росія завжди буде ворогом України, так само як Росія завжди буде ворогом Польщі. Від Росії можемо отримати тільки бомби, і це переконало тих, котрі вагалися з приводу переходу на сторону заходу, тож якщо ця війна закінчиться, невідомо коли, бо те, що там Трамп робить взагалі не має сенсу. Але також показує, що немає альтернативи для України. Тільки Захід, тільки Європейський Союз. Росія - мінне поле, дріт, огородитися, і не мати з ними жодного контакту, це єдине розв’язання. 

Ви згадали про Трампа. Останнім часом він так себе поводить, ніби прихильний до Росії і проти України. А, буває, і навпаки. Словом, його важко зрозуміти. Знаю, що Ви вирішили привезти до України скульптуру голого Трампа. З якою метою?

Це така історія. Ми намагаємося знаходити різні джерела фінансування, і колись була така історія, ми були в Одесі, я купив за 10 гривень мінеральну воду в АТБ, вилив цю воду і набрав води з Чорного моря, додав трохи водоростей і продавав по 1000 гривень за пляшку, 24 пляшки і продав по 1000 гривень. 

В Україні чи в Польщі? 

У Польщі продавав, це вода з Чорного моря, я продав 24 пляшки по 1000 гривень за штуку. 24 тисячі, і ми купили бензопили для військових. Я завжди намагаюся знайти різні джерела фінансування. У мене є така фігура Трампа, величезна, як половина цієї студії, де він голий. Я купив її на розпродажі. Це довга і складна історія, ми могли би про неї годинами розмовляти. Перед виїздом сюди я говорив зі знайомим і він обміняє цю статую на машину. Машина для ЗСУ. На сьогодні ми вже привезли три машини. Одного разу ми привезли пожежну машину. 

Це означає, що цей Трамп залишиться в Польщі? 

Натомість привеземо позашляховик для якогось підрозділу. Треба просто шукати фінансування різними шляхами, бо все основане на зовнішній допомозі. Свої гроші ми теж докладаємо на різні речі. Але ті 1500 ноутбуків, які ми привезли, не взялися з нізвідки. Завжди треба думати, комбінувати, старатися, бути креативним, щоб допомоги було якнайбільше. 

Ну так, треба бути вигадливим. Але знаю, що у Вас якось були проблеми через креативність на початку вторгнення. Тоді Ви продавали в Польщі вистріляні гранатомети і мали клопоти. 

Так, це такі дивні речі, які трапляються в моєму житті. Різні дивні речі. Ми були колись в Ізюмі і до мене підходить український солдат, я кажу: "Добрий день! Лукаш Вантух", а він мені "Добрий день! Іван Вантух". В Ізюмі познайомився з солдатом, який мав точно таке прізвище як я

Але він був українцем?

Був українцем. Таких історій багато. Спочатку звичайно гранатомети були вистріляні, бо йшли на продаж. З тим було кілька миленьких проблем. Але найбільша проблема, яка у мене є, це відкрите кримінальне провадження у львівському суді. Мене затримали на кордоні, я заплатив 5 тисяч гривень штрафу через українських прикордонників. Дуже часто, коли ми повертаємося, нам дають щось на ремонт — як дрони. В одному з підрозділів нам дали в ремонт пошкоджені FlyEye, котрі коштують 600 тисяч доларів за штуку. Кажуть: "візьми їх, відвези в Польщу на ремонт". 

Отже, у мене мільйон двісті тисяч доларів в багажнику. Я того хлопця бачу вперше, а він дає мені це в ремонт. Кажу: "добре, повезу, я повертаюся порожнім автомобілем. переважно ми їдемо через прикордонний пункт в Краківці, там немає проблем, бо я раніше возив камери, багато було тієї техніки, колись 50 потужних камер віз, не було ніяких проблем. Але того разу ми поїхали через Нижанковичі. Якщо хтось планує перетинати кордон через цей пункт пропуску, то це найгірший пункт який є. Безнадійний. Зрештою, це не лише моя думка. Ну і в мене та техніка, як законослухняна людина я не приховую нічого. Підходить до мене прикордонник ("чорний" - ми так їх називаємо), бо там є паспортний і митний контроль, і є цей чорний. Питає: що це? Я кажу: "частина від дрона, вашого дрона, котрий служить", "а є дозвіл?", "який дозвіл?", "ну, треба мати дозвіл", ну і почалося, дзвінки, 15 осіб коло мене, дзвонили до Києва, до різних підрозділів, і закінчилося тим, що нас затримали. Нас тримали 10 годин, виписали протокол, і я отримав штраф. Моя справа в суді у Львові. 

Я буду змушений пояснювати все, і це не польська сторона, з польською стороною ніколи не було проблем. На українській стороні, теоретично звичайно, на вивезення таких речей треба мати дозвіл. Але цей дрон тримають на митниці вже 5 чи 6 місяць. Люди загинули через те, що один урядовець, митник чи прикордонник, був занадто активний, або просто, не знаю, чому. А ще була дуже неприємна ситуація, бо з нами були друзі зі США. Я мусив серед ночі брати таксі з Нижанкович до Кракова, бо у нас був літак, і це коштувало чимало, ну і 10 годин проведених на кордоні…, і ці знайомі сказали, що вже більше ніколи не поїдуть в Україну. я розумію, якби мене затримав польський прикордонник, то я мусив би йому пояснювати, але мене затримав український, окей, теоретично, він правий, але вся ця офіційна процедура займає місяці, треба давати завдаток, 22 відсотки, готувати документи, це займе місяць, а ми беремо, ремонтуємо і повертаємо обладнання через два тижні. 

І солдати загинуть через те, бо не буде тих двох оченят в повітрі, котрі будуть спостерігати, і через це загинуть люди. Ця війна страшна, достатньо подивитися на ваше марсове поле, на те, що там відбувається, і я визнаю, що я дуже захоплююся, бо я думаю, якби на нас напали, то поляки так би не воювали, я впевнений, що поляки так би не воювали, тому що нас зробив лінивими Європейський Союз. Польські військові в окопах це так: "о, тут немає інтернету, їжа холодна, щось тут в нас стріляють", і так далі. Ми би так не воювали. І я Вам скажу чесно, у мене двоє синів, 18 і 16 років. Якби вони хотіли воювати, якби Путін на нас напав, я б ніколи не погодився, я б їх закинув в багажник, вивіз би до Великобританії, знищив би паспорт, ніколи б їм не дозволив воювати, бо я знаю, як виглядає хлопець, який наступив на "метелика". Я знаю, як виглядає солдат, який має одну третю обличчя, ми були недавно у такого солдата у львівському госпіталі, котрий втратив обличчя просто, у нього немає ока, бо щось вибухнуло. Я це все бачу, людей без рук. Якби мої сини захотіли воювати, я б ніколи не погодився.

А Ви?

Не знаю…. Знаєте, це власне дуже цікаво, бо частина мене говорить так: є багато українців в Польщі призовного віку. Поляки часто говорять: "а чому вони не служать? Чого вони сидять безпечно в Польщі, не воюють? Повинні воювати за Україну". Я їм тоді ставлю дуже просте питання: "а якби Путін на нас напав, Гітлер, то ти би відправив свою дитину, ти би воював?" Якщо мені хтось скаже: "звичайно, як польський патріот, я буду воювати", я просто скажу: "окей, то поїхали до Куп’янська, там є така бригада "Ахіллес", я тебе там залишу в окопі на 24 години", якщо після цих 24 годин, скажеш, що будеш воювати за Польщу, окей, я це зрозумію. 

Тож як мене хтось питає, чи я би воював, то єдина чесна відповідь, яка може бути, це: "я не знаю". Путін хоче відновити Радянський Союз, тому йому необхідна Україна, але після України ще є країни Балтії і Польща. Як хтось говорить, що це не наша війна, то я скажу так: "по-перше, ти дурний, по-друге, не вмієш думати наперед, а по-третє, почекай, як почнуть літати шахеди над Краковом і Варшавою, тоді скажеш мені, чи це наша війна, чи ні". 

Але дрон залетів на територію Польщі, 100 кілометрів від Варшави. Впав у селі, і була лише якась нота протесту. 

Власне це теж була глупість наших політиків. Я власне трохи знаю наших управлінців. І проблема в тому, що ми не розуміємо, що з Росією можна говорити тільки з позиції сили. Путін розуміє тільки мову сили: удар в обличчя, биття силою. Я людина Заходу, як і більшість українців. Коли я з кимось розмовляю, то шукаю компроміс. Для мене відмова від моєї позиції, визнання правоти за іншою людиною, це не доведення слабкості, а навпаки — сили, бо ми шукаємо щось спільне. 

Тупі росіяни, такі як Путін, людина КГБ, розуміє тільки мову сили. Тому коли Вагнер займав ті міста під час бунту, то ті всі росіяни кричали: "Вагнер, Вагнер чудовий", бо вони розуміють тільки мову сили, не розуміють мови права, не розуміють мови дипломатії. Тож тільки з силою можна розмовляти, і якщо ми відправимо наступну ноту протесту, що впав якийсь дрон, то вони будуть лише сміятися, які ці поляки слабкі. Замість цього, ми повинні відправити, скажімо, 10 Крабів, 10 Хаймарсів, дати більше амуніції і сказати так, бо це було доцільно, бо це була провокація. Ви так з нами, то ми дамо відповідь в десять разів сильнішу, не підставимо другої щоки. Тільки, на жаль, у нас такі політики, які просто бояться. 

Те, що зараз відбувається, це Мюнхен 1938 року, як ми намагалися за будь-яку ціни задобрити Гітлера. Мир за наших часів, і якщо політики — польські, західні, американські — зрозуміють, що Путін як скажений пес, який розуміє тільки копняки і удари, і тільки так можна з ним розмовляти, з позиції сили, то тоді може щось зміниться. Бо цей Путін, як ми покажемо йому силу, лише тоді скаже: "це люди, з якими треба рахуватися, то зараз поговоримо про мир". 

Російський дрон, який впав на території Польщі, фото: MJMarszalkowski

Власне, про дрон, який впав. Я десь прочитала такий польський жарт, що цей дрон не в тій місцевості впав, мовляв, там живе багато поляків, які кажуть: "нащо  допомагати цій Україні?" 

Як я казав, дурощів повно. Я колись, не зрозумійте мене неправильно, як був в Одесі, то розмовляв з корінною одеситкою, і вона говорить: "так, ця Одеса замало обстрілюється росіянами". Так мені сказала, бо в Одесі багато проросійських людей. І вона мені так сказала: "я вважаю, що Одесу замало обстрілюють". Тепер уявіть собі, що я кажу це, хтось нас буде дивитися через якийсь час і скаже, що він таке говорить. По-різному є. Так як я сказав, Україна робить багато помилок. Бо, наприклад, у нас була така ситуація, десь два роки тому, коли впала ракета ППО і вбила двох поляків і був великий галас. І Зеленський зробив те, що зробила би радянська людина, сказав: "це не наша ракета, це не ми випустили цю ракету". 

Так  зробив би Хрущов, Брєжнєв, радянські росіяни – це не ми, це не наша рука. Замість того, щоб зробити те, що зробили би ми, люди заходу, тобто сказати: "так, вибачте! це наша Ракета, ми не хотіли цього робити". Якби так на початку сказав Зеленський: "на жаль, нам дуже шкода! Ми виплатимо відшкодування". Не було жодної дискусії в Польщі, бо те, що обурило поляків, це не те, що там загинула людина, хоча це жахливо, бо всі знали, що це випадковість, але те, що Зеленський від самого початку стверджував, що це не українська ракета, адже відомо, що є системи ППО, одразу було зрозуміло, що це випадковість. І  так треба було зробити. "Вибачте, ми не хотіли. То була вина росіян, бо вони на нас напали", Наразі Україна є поєднанням цих двох світів, і ці помилки, які вона робить, страшні. У наших стосунках є дуже дражливі питання, наприклад, питання Волині. І це теж цікава тема, котра могла би бути окремою темою. 

Я Вам чесно скажу, для мене це історичні питання. Як я був у Львові перед війною, то найбільше мене цікавили тролейбуси, у нас немає такого в Кракові, і мені було цікаво як це працює. І знаю, що це прозвучить жахливо, як поляки це побачать, то може образяться на мене, але це правда. зараз, коли є питання Волині, є люди, які грають на цьому політично, і є така місцевість в Польщі, яка називається Єдвабне. В цій місцевості поляки героїчно рятували євреїв, яких німці хотіли зачинити в стодолі і підпалити, а поляки, наражаючись на небезпеку, в тому Єдвабному, витягали євреїв з тієї стодоли. І ми про це вчили протягом 50 років. Одного разу з’явився польський історик і сказав: ні, це ми знущалися над євреями, і то не тільки в Єдвабному, але в тому районі були євреї, над якими знущалися поляки, то у нас були шмальцовники, то у нас були numerus clausus, гетто. Поляки вбивали євреїв. Коли він це сказав, о Боже, який вибухнув скандал! Як це, ми бездоганні поляки, які гинули, боролися за свободу, ми вбивали євреїв? Так, ми вбивали євреїв, і на кожного із праведників народу світу, а один з членів моєї родини, брат мого батька є праведником народів світу, бо рятував євреїв і загинув в концентраційному таборі, тож я можу говорити про це, на кожного поляка, який рятував євреїв, був поляк, який знущався над євреями, або доносив, або вимагав гроші. 

Так само з Україною. Україна теж має в своїй історії темні, як кожен народ, темні періоди, тобто часи Волині, УПА, Бандерівщини, до яких ми ставимося зовсім по-різному. Я на це дивлюся з перспективи часу, бо, як я казав, для мене це історія. Я вважаю, що час війни це найгірший час для розмов про це. Але багато проросійських політиків використовує ці питання. Я особисто вважаю, що це проблема, яку Україна сама вирішить. Якийсь тиск ззовні, ви це маєте зробити, дає зворотній ефект. Це щось, з чим Україна має сама впоратися, не зараз, не одразу після війни, але через 10 чи 20 років. Так як ми мали впоратися з Єдвабним. Але до сьогоднішнього дня, до сьогоднішнього дня, як деякі поляки пишуть в інтернеті, адже є докази, що в Єдвабному, в тій стодолі поляки вбили 300 євреїв, є поляки, які говорять: "ні, ми бездоганні". І це той самий урок, який українці повинні будуть вивчити самі, без зовнішніх натисків. 

Це засмучує українців, коли поляки говорять про Волинь. Вони не згадують, що цьому передувало, коли поляки трактували  українців, як тепер росіяни ставляться до українців на окупованих територіях.  До прикладу, забороняють українську мову у школах…

Звичайно. Перед війною українець не міг працювати на залізниці, яка тоді була дуже корумпованою. Звісно, ми беремо це до уваги. Просто це в жодному випадку не виправдовує геноцид, оскільки це був геноцид. У ті часи, часи нацистських, радянських злочинів, це була, дуже гидке слово, раціональна політика. Тих поляків не мало бути. Так, це звучить жахливо, етнічні чистки є раціональними. Так, як ми бачимо, що зараз робить Ізраїль в Газі, де намагається перетворити цю область на ізраїльську державу. Це військовий злочин, це етнічні чистки. 

Те, що робили поляки щодо українців, це власне найбільша трагедія Другої Речі Посполитої, ми не змогли створити третього такого стовпа, як у часи першої Речі Посполитої, коли не існувала українська держава. Те, що хотів зробити Пілсудський, це його відомі слова, спрямовані до українських солдатів: "панове, я дуже вибачаюся". Якби існувала Вільна Україна також Польща була б сильнішою. Зараз в інтересах Польщі, щоб Україна була якомога сильнішою, якомога потужнішою. Навіть з цієї простої причини: щоб було це бар’єром між усім цим сміттям, брудом, що ллється зі сходу. Але що б ми не робили перед війною, це не виправдовує вбивства жінок та дітей. Це щось, що українцям треба робити самостійно, без зовнішніх тиску, оскільки ці зовнішні тиски приведуть до зовсім іншого результату. Навпаки. Це щось, що вам потрібно зробити самостійно, так же, як нам довелося вирішити питання Єдвабного, незважаючи на наявність таких голосів. Це буде природний процес, який займе трохи часу. 

Проблема полягає в тому, що під час війни росіяни та вороги України використовують це в дискусіях. І я дійсно б хотів, щоб одного дня ми поїхали до одного з батальйонів з бригади, яка дуже націоналістична. Для мене це не проблема, оскільки вони борються з росіянами. Це для мене найважливіше. І ми беремо для них ноутбук і планшети. Дуже хотілося б. Я знаю, що це неможливо. 

Про націоналістичне. Чи Вам говорять: навіщо ви нам привезли  цю допомогу. Ви - поляк, а Україна - для українців? 

Ні, я вже був раніше в таких націоналістичних підрозділах, назвімо їх чорними. Ми розмовляємо щиро, я не вдаю. Я кажу: хлопці… Після всього того, бо я був там 86 разів, я говорю щиро, говоримо щиро про такі речі. Коли людина розмовляє з людиною, як ми зараз, це інша розмова, ніж політик з політиком. Політики грають на емоціях. Я б дуже хотів, щоб на українській стороні зараз, під час війни, з’явилися мудрі політики, які скажуть: "ми погоджуємося на ексгумацію, ми погоджуємося не постачати боєприпаси росіянам і ворожим групам, і погоджуємося на ексгумацію". Я знаю, що значна частина українського суспільства буде проти, оскільки ви все ще маєте уявлення про образ УПА та Бандери. Як у нас, наприклад, Армія Крайова. Нашим відповідником є, скажімо, Армія Крайова. Але в Армії Крайовій, це чудова організація, були підрозділи, які вбивали євреїв. У нас є питання про вогонь, є питання про те, що відбулося на Подгалю, є Святокрижська бригада, є різні колаборації. 

Варто було б, як польські єпископи в 65-му році, застосували найпрекрасніший документ в історії світу, спрямований до німецьких єпископів. Я історик за освітою, це найпрекрасніший документ, кращий за мову Геттісбурзької промови, кращий за промову Перікла, адресований до німецьких єпископів. Ми вибачаємо і просимо пробачення. В 65-му році, через 20 років після закінчення війни, вони мали таку відвагу, і, на жаль, ні з нашого, ні з вашого боку немає людей такого калібру. 

Але, пригадую, що, зокрема,  президент Порошенко раніше казав ці слова у Сеймі.

Так, Кваснєвський також вибачився за Єдвабне. У нас є такі епізоди в нашій історії, але цього все ще недостатньо. Я розумію, що в цій ситуації воєнної, коли люди мають зовсім інші проблеми, коли ці націоналістичні батальйони, і я знаю дуже багато депутатів зі Львова, це дуже приємні особи. Ми зустрічаємося, розмовляємо, ми разом кілька разів обідали і ми говоримо про це відверто, чесно і так далі. Тільки я скажу так, що спочатку не можна нікому нічого нав’язувати. Будь-які зовнішні натиски дають зворотний ефект. Але можливо, коли-небудь така ситуація станеться, коли політики з обох сторін будуть саме такі, як ці єпископи, і скажуть: "ми повинні зробити щось, що може бути незрозумілим для значної частини суспільства. Але такі речі, на жаль, мають бути зроблені, оскільки вони не лише формують історію, але також створюють основу для нових відносин". 

Ще один такий момент, який українців засмучує. Ви з Кракова. І саме в Кракові кілька разів траплялося так, що то Гжегож Браун знімав український прапор з кургану Костюшка, то дирекція Театру Словацького вирішила забрати синьо-жовтий стяг з фасаду заради безпеки їхніх працівників, бо на їхню адресу лунали погрози фізичної розправи. 

Як ви бачите, ненависть завжди сильніша за любов. Достатньо невеликої групи. Я, як політик, як активна особа у соціальних мережах, добре знаю, що іноді достатньо дуже малої групи людей, які можуть щось сказати і зробити так, що ці нішові погляди будуть сприйматися як загальновизнані. Досить лише однієї особи, другої особи, третьої особи, четвертої особи, п’ятої особи, яка подзвонить, і зробить щось таке, і буде якесь зовсім інше відчуття, ніж в інших суспільствах. Це дуже неприємні речі, так само Гжегож Браун є дурнем. Це людина, яка на мою думку, можна сказати, що клінічно - це божевільний. 

Але він має великий авторитет. 

5 відсотків. Як завжди, в кожному суспільстві є екстремальні особи. У нас є це, в Америці, у нас є така американка  в Конгресі, яка вірить, що у космосі є супутники, які знищують щось там лазерами і так далі. Коли я часом слухаю, що говорять американські політики, відверто зізнаюся, що для мене це шокуюче. Так, у цьому світі багато божевільних. Але навіть незважаючи на цей бруд в соціальних мережах, незважаючи на наявність тролів, незважаючи на багато негативних речей, переважна більшість польського суспільства підтримує Україну з різних причин. Чи через те, що ми сусіди, важливо мати з ними взаємини. Або якщо у них є хоча б трохи стратегічного мислення, трохи інтелекту, то вони чудово розуміють, що Путін не зупиниться на Україні. 

Ви сказали, що коли Ви їдете на схід до якогось підрозділу, то розмовляєте там як людина з людиною. Ви польською, а цей солдат по-українськи? Як розумієте один одного? 

Знаєте, скажу вам так: я помітив таку цікаву річ. Відомо, що у нас існує Західна та Східна Україна, і кожен українець говорить російською, бо він мусив. Велика кількість людей, можливо всі, знають українську. Це дійсно цікава річ. Якщо для когось українська мова є основною і він знає російську, то я без проблем з ним порозуміюся. Наприклад, те, що Ви говорили на самому початку цієї програми, я зрозумів майже все. Справа не в тому, що я розумію одне речення, але я розумію загальний зміст. Якщо хтось зі сходу і навіть знає українську мову, але для нього основною мовою є російська, то це набагато важче. Тоді потрібно здогадуватися. Говориш англійською, або якось так (показує). Ми справляємося. Так, польська та українська мови дуже схожі. Російською pies - це собака, а українською - це пес. 

Собака теж є, але є і пес.

Так, є "я гаварю" (рос.), "я понимаю" (рос.) або "я розумію". "Розумію" - це українською, "понимаю"  російською, а польською "ja rozumiem". Це дуже прості слова. Іноді потрібно комбінувати. Проблема не в мовному бар’єрі. Проблема полягає в тому, щоб бачити в іншій особі людину, що ця людина - твій друг, твій сусід. Була така ситуація, ми були у такому містечку, я думаю, що називається Буда. Це місцевість знаходиться одразу біля кордону з Росією. Ми були всього за 50 метрів, за рогом. І коли ми приїхали туди, там були чотири дівчини, які нас так зустріли. (показує) Вони були агресивні. "Що ви тут робите?" Ми приїхали з Польщі, все було узгоджено заздалегідь і так далі. 

Цивільні дівчата? 

Цивільні дівчата, там я не знаю, 50, 40, 50 років. Вони нас так зустрічали. (показує) "Чому ви приїхали сюди? О, ви, напевно, з Польщі, поляки, приїхали сюди і так далі. Мабуть, будете нас вчити і таке інше?" Вони були такими пасивно-агресивними. Ми прийшли і я почав розмовляти. Я почав спілкуватись з ними спокійно, почав пояснювати. Коли ми розставалися, вони плакали, ми плакали. Вони дали нам якісь закрутки, якісь сушені гриби і так далі. 

Лукаш Вантух, фото: facebook/lukasz.wantuch

З’їли?

Так, ми з’їли. Вони були смачні. 

Так, кабачкова ікра, зрештою скажу відверто, що стосується їжі, в Україні, вона фантастична. Я люблю їсти борщ і вареники тільки в Україні. Їжа дуже смачна. Тобто на початку зустріли нас саме так, а потім ми спокійно почали розмовляти, бо врешті-решт я міг образитися, як вона мене так зустрічає, то ми повертаємося. Ні! Привіт, ось моя фотографія, ось я тут, це мої хлопці. Вони почали розмовляти з нами, вони нам все показали, а ми передали їм різні речі. Наприклад, коли ми передаємо гуманітарну допомогу, для мене дуже важливо, що ми спочатку представляємося. Тобто ми показуємо щось, говоримо про себе, і тільки потім віддаємо цю гуманітарну допомогу. Не так, що ми залишаємо і одразу тікаємо, ми просто розмовляємо з цими людьми, і вони запрошують нас до своїх помешкань. У нас одного разу була історія, як ми були в Лимані, так. Коли це вже 86 раз, то трохи плутаю. Ми були в Лимані, сидимо, нас запросили на чай. Тоді лінія фронту була біля Кремінної. 

Ми сидимо, розмовляючи, нас було, мабуть, 20 осіб, і ми говоримо, що тут мабуть страшно жити. Раптом за вікном стався вибух. Досить далеко. Я кажу, це дійсно страшно, а та дівчина каже: "ні, ні, це не страшно". Буквально за 3 секунди після її слів вдарило дуже близько, так що всі ми підскочили. Вона на нас дивиться і каже: "ось, це страшно". 

Боже, це жахлива історія насправді. 

Таких історій набагато більше. Пам’ятаю, колись у мене була така ситуація в Харкові, що мене мало не вбив український солдат на контрольному пункті, на цьому блокпості. Ми поверталися з Куп’янська, ми були жахливо втомлені, оскільки це був період, коли ми постійно їздили машинами. Ми були жахливо втомлені, і вже була комендантська година, і вони не хотіли нас пускати до Харкова. А наступного дня у мене був рейс до Лондона на таку велику зустріч щодо допомоги Україні і  я просто вибухнув. Я почав кричати на цього бідолашного українського солдата. 

Мені треба проїхати і так далі. Я бачив в його очах, бо він стояв із карабіном. Він був неспокійний, але я побачив у його очах, такі думки: "якщо я застрелю цього хлопця тут,  то які будуть у мене наслідки? Не говорить українською, не говорить російською, кричить на мене". А я просто вибухнув. Я був такий страшенно втомлений, що кажу: "я повинен проїхати". Я був готовий сісти в цю машину, розігнатися, і знести цей блокпост. На щастя, з нами був Алекс, наш знайомий з Києва, який підійшов до цього солдата і почав йому пояснювати, а той солдат був дуже спокійний, так дивився на мене. Я просто бачив, як цей карабін так вверх вниз. "Чи будуть у мене проблеми, якщо я його застрелю чи ні"? І вони пропустили нас, я встиг на цей літак. І таких історій безліч. Таких історій просто неймовірно багато, і іноді вони смішні. 

Більшість з них - це трагічні, жахливі історії. Ми часто спілкуємося з людьми, які мають сім’ї на окупованих територіях. Ми колись розмовляли з дівчиною, яка перебувала 17 днів у російському полоні. Я відверто зізнаюся, що для мене це є великою честю бути в Україні і допомагати українцям так, як я можу. 

Зараз змінилися настрої і всі втомлені, українці також втомлені цією війною. В першу чергу ті солдати, які вже четвертий рік воюють на фронті. Втомлені люди, котрі живуть у містах поруч з фронтом. Втомлені люди, які десь там далеко, які допомагають фронту. Втомлені люди в Польщі. Як Вам вдається збирати гроші на цю допомогу? Що Ви зараз вигадуєте? Які у Вас є способи? Чи зменшилися збори? 

Просто потрібно бути креативним. Я достатньо винахідлива людина, навіть моя футболка про це свідчить. Є таке прислів’я, що Бог створив людей, а Кольт зробив їх рівними. Тут ми маємо щось схоже, тільки з Хаймарсом. Я таке люблю, у мене є таке хобі, я проектую власні футболки. Такі різні, дивні. Треба просто бути креативним, вигадувати... Є велика підтримка для цього. 

Тут з нами, наприклад, друг з Сполучених Штатів, Бойд. Тут у нас Ендрю, британець, який живе в Туреччині і має польське походження. Через місяць я приїду з Рейчел, з Россом, приїду з різними друзями. Це Польща, Велика Британія, Сполучені Штати, Японія. В Києві нас зараз чекає наша подруга Міва. Треба просто вигадувати, не здаватися. Зрозуміло, що на початку закривати збори було дуже просто. Зараз трохи важче, але ми продовжуємо діяти. У наступній поставці у нас буде 120 комп’ютерів для шкіл. Просто потрібно бути креативним, вигадувати різні ідеї, діяти, намагатися перш за все залучати якомога більше людей. Проте найголовніше, я завжди намагаюся заохотити якнайбільше людей приїхати в Україну. Ось зараз я намовляю свого двоюрідного брата. Я приїжджав навіть зі своїм старшим сином, але ми були лише протягом дня, оскільки я не хочу ризикувати його життям. Головне - побачити це. 

Як хтось хоче з нами поїхати, хто не був в Україні, я можу взяти цю людину або можу взяти 100 кілограмів чогось замість цієї людини, але я завжди оберу взяти людину, бо як вона приїде і все побачить на власні очі, то як хтось скаже, що в Україні немає війни, вона скаже: "вибач, але я це бачив власними очима",  і я закликаю їхати. І як будуть нас дивитися поляки, то теж закликаю, нехай пишуть мені на Фейсбуці. Приїзд сюди, поїздка до військової лікарні, розмова з людьми. Колись я розмовляв з матір’ю на Марсовому полі. Я йшов, а там сиділа жінка, дуже схожа на мою маму, тому я почав з нею розмовляти. Її синові було 33 роки, здається, псевдонім Тай, оскільки він займався тайським кікбоксингом. Він загинув на міні і я почав з нею розмовляти: "добрий день, як Вас звати, чи я можу з вами поговорити?" Треба поважати почуття людей. У хлопця була чудова робота. Він працював в сфері ІТ, заробляв гарні гроші. Він подорожував по всьому світу. Він добровольцем. Він загинув. Я знаю багато таких історій. Скажу вам відверто: коли я повертаюсь до Польщі, я кажу собі: ніколи більше я не поїду в Україну. Ніколи більше. Бо я також людина, я втомився. 

Це постійний рух. Підйом вранці, 18 годин на ногах. Проте пізніше, коли я трішки відпочину, розумію, що це важливо для мене. Для мене це є привілеєм, що я можу бути тут сьогодні. Для мене це привілей, що я можу бути у Львові, маю можливість розмовляти з Вами. Це не війна України з Росією. Це війна вільного світу з злом. Таке старе, дуже імпульсивне визначення: зло. Чисте зло. Той, який хотів увійти до історії як спадкоємець Катерини Великої, Петра Великого, Володимира Великого. Створити, відновити Радянський Союз. І через це люди гинуть. Тому матері втрачають синів. Через це люди переживають великі трагедії.

Коли я шість днів в Україні, я вже сумую за Польщею. Я вже хочу повернутися додому. А є люди, які вже третій, четвертий рік не бачать дому. Я не можу уявити цього.