Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 22 лютого.
Фото: Getty Images
У Politico написали лонгрід про те, чому Захід втрачає Україну? Журналісти пишуть, що президент Росії Володимир Путін насолоджується цим моментом. Адже мало того, що російському президенту "вдалося потролити" Мюнхенську конференцію з безпеки новинами про смерть свого головного політичного суперника Олексія Навального, він також домігся вчасного успіху на полі бою, коли минулими вихідними його війська зайняли місто Авдіївка після тактичного відступу українських військ, які відчували брак боєприпасів.
"Дійсно, через два роки після повномасштабного вторгнення Путіна в Україну ситуація ніколи не виглядала такою небезпечною для Києва — і для його сусідів уздовж західного кордону Росії — з тих чорних днів лютого 2022 року, коли президент США Джо Байден запропонував своєму українському колезі: Володимир Зеленський, квиток в один кінець з України і більша частина світу припустила (хибно), що Росія захопить країну", - пишуть у Politico.
Республіканці США, виконуючи накази екс-президента Дональда Трампа, блокують поставки зброї в Україну, піддаючи війська "боєзапасному голоду" з негайними згубними наслідками на полі бою. Після взяття Бахмута та Авдіївки російські війська тепер намагаються посилити свою перевагу в напрямках Мар’їнки, Роботиного, Кремінної та Бахмута, повідомляють спостерігачі з місця бою. Європейські лідери, незважаючи на те, що стали головними військовими донорами України, не можуть заповнити прогалину у військових поставках, і, завдяки Франції , наполягають на положеннях "купуй європейське", незважаючи на брак виробничих потужностей і відмовляються робити покупки за межами блоку.
Тим часом Путін нарощує свою кампанію залякування Заходу. У своєму інтерв’ю екс-ведучому Fox News Такеру Карлсону російський лідер більше десятка разів згадав Польщу, поставивши члена НАТО прямо в своє бачення "Великої Росії", а його віце-прем’єр почав видавати погрозливі звуки на адресу норвезького керівництва, а саме острова Шпіцберген, у Північному Льодовитому океані.
"Можливо, ще зарано говорити про те, що Захід програє війну в Україні, але стає дедалі очевиднішим, що це можливо. Поки Київ та його союзники розглядають жахливий список можливостей на наступний рік — включно з поштовхом союзників Росії, Ірану та Китаю, на всіх фронтах, щоб спровокувати Третю світову війну — варто на мить зупинитись і запитати: як ми опинилися тут? Як Захід з його авіаносцями та загальним економічним слідом, що наближається до 60 трильйонів євро, поступився ініціативою пострадянській країні з ВВП Іспанії, і опинився в оборонній позиції. І якщо відбиття вторгнення Путіна в Україну не є справжньою метою Заходу, то що?" – питають у Politico.
За словами дипломатів, співробітників служби безпеки та експертів по обидва боки Атлантики, відповідь на перше запитання частково полягає в тому, що реакція Заходу на Росію була, принаймні частково, продиктована страхом ядерного протистояння, а не проактивної стратегії, щоб допомогти Україні дати відсіч своїм загарбникам.
"Все почалося на початку війни, коли канцлер Шольц і адміністрація Байдена домовилися про цей поступовий підхід до озброєння України та санкцій проти Росії", — сказав один високопоставлений дипломат ЄС. "Деякі уряди стверджували: "Нам потрібно використати всю силу нашого стримувального потенціалу проти Росії". Але у відповідь почули такий аргумент: "Ні, ми не хочемо".
За словами Едварда Хантера Крісті, старшого наукового співробітника Фінського інституту міжнародних відносин, ймовірність того, що російський лідер сформулював якусь ядерну загрозу безпосередньо Байдену та Шольцу на початку конфлікту, сильно налякавши їх, висока. Є докази, які свідчать про те, що цей страх досі не зникає, а фактично сформував кожен аспект їхнього підходу до України, зокрема щодо поставок систем зброї.
Крім цього, експерти відзначають на особистих аспектах характеру лідера США та Німеччини. Незважаючи на 16-річну різницю у віці, обидва чоловіки досягли політичного віку під час холодної війни та широко поширених страхів перед ядерним Армагеддоном. Обидва не схильні до ризику та відчувають дискомфорт від геополітичних ігор.
"Ми знаємо, що Байден завжди був ідеологічно проти ідеї інтервенції та війни — подивіться на його хаотичний вихід з Афганістану", — сказав один з дипломатів. "В даному випадку він робить усе можливе, щоб не було конфронтації з Росією".
Експерти також вказали на ключову роль радників, а саме радника з національної безпеки США Джейка Саллівана та радників Шольца Шмідта та Єнса Плотнера, радника із зовнішньої політики, у формуванні підходу своїх керівників. Дипломати та експерти, з якими проводилися консультації для цієї статті, описали Саллівана як "дуже розумного", "не має глибокого досвіду в питаннях національної безпеки", "зрештою орієнтованого на кар’єру" та "того, кому дещо бракує емоційного інтелекту". Шмідт стає "невіддільним від Шольца", "дуже обережним", "в основному наляканим Росією", "не таким великим експертом із зовнішньої політики, яким він себе вважає". Плотнера, у свою чергу, описують як "надзвичайно близького довіреного", "дружнього до Росії", "якого не переконує наратив, що напад на Україну є нападом на всіх нас".
"Вони створили ідею про те, що Росія врешті-решт опуститься на землю і занепаде духом", — сказав Хантер Крісті. "Можливо, це дозволило уникнути ядерної війни, але це затиснуло нас між двома неоптимальними результатами: більшою війною з Росією або розпадом України, що було б шоком, приниженням і демонстрацією слабкості Заходу".
Шольц і Байден та їхні помічники задають загальний темп серед західних союзників України. Їхня обережність і страх перед ядерною ескалацією визначили стратегію Заходу, головним чином зосереджену на оборонних заходах, управлінні ескалацією та уникненні ядерної конфронтації, а успіх України на полі бою проти Росії стає другорядним.
"Немає стратегії", — сказав один європейський дипломат. "Речі просто відбуваються. Пізніше легко сказати, що була стратегія, все це було частиною плану. Але цього ніколи не було". Інший дипломат погодився. "Є гасла, що підтримуватимемо, скільки буде потрібно, Росія не виграє та інші подібні речі. Але що все це насправді означає? Це те, що люди говорять. Важливо те, що вони роблять".
Змарнувши можливість оснастити українські сили військово-повітряними силами в перші місяці 2023 року — ключовий фактор провалу широко розрекламованого контрнаступу — західні лідери тепер бачать, що їхні руки все більше зв’язані політикою. Критики попереджають, що вікно можливостей для Заходу допомогти Україні переломити ситуацію на полі бою якщо ще не закрито, то скоро закриється.
Фото: reuters
Тим часом, Володимир Путін досі вірить, що може перемогти. Про це пише The Guardian. Вони відзначають, що нові успіхи та слабка підтримка Києва змусили російського лідера переконатися, що він має достатньо цифр для перемоги.
Вважається, що російський президент налаштований значно оптимістичніше, ніж рік тому, підкріплений неспроможністю США надати ще 60 мільярдів доларів військової допомоги та обмеженими нещодавніми успіхами на полі бою, а саме захопленням міста Авдіївки.
"Ми не віримо, що Росія відмовилася від своїх максималістських цілей підпорядкувати Україну", — заявили офіційні особи на умовах анонімності через день після того, як Путін сказав своєму міністру оборони продовжувати наступ.
Вважається, що типова щоденна цифра втрат росіян наближається до 1000 осіб.
"Росія не має значного довгострокового плану, окрім продовження бойових дій в очікуванні того, що кількість російської живої сили та техніки врешті-решт покаже на що здатна РФ", — кажуть експерти.
Маючи мінімальні рухи на полі бою, Путін майже напевно сподівається, що до Білого дому повернеться непередбачуваний Дональд Трамп, політик, який часом хвалив чинного главу Кремля і який, за останніми повідомленнями, може відмовитися від допомоги Україні в майбутньому, щоб змусити Київ укласти мирну угоду, яка точно не буде вигідною українцям.
Фото: reuters
У Bloomberg проаналізували, як змінилася позиція Китаю через його непряму підтримку Путіна в його вторгненні в Україну та чи може він вплинути на подальший її перебіг. Оскільки кровопролитна війна в Україні відзначає свою другу річницю, президент Китаю Сі Цзіньпін, ймовірно, почувається більш спокійно, навіть виправдано, щодо своєї стратегічної ставки на президента Росії Володимира Путіна. Однак на жаль для Сі, досягнення Путіна не можуть компенсувати величезних стратегічних втрат, які його війна вже завдала Китаю. "Навіть якщо війна закінчиться тим, що Росія отримає від України територіальні поступки та обіцянку не вступати до НАТО, чиста геополітична позиція Китаю майже напевно буде гіршою, ніж до 24 лютого 2022 року", - пишуть у Bloomberg.
Головною ціною вторгнення Путіна став незворотний розрив китайсько-європейських відносин. Найціннішою метою Китаю в його розгортанні суперництва зі США був європейський стратегічний нейтралітет. Незважаючи на напруженість навколо торгівлі та прав людини, Китай і Європейський Союз не мали конфліктів щодо безпеки до війни в Україні. Тримання Європи осторонь значно посилило б здатність Китаю протистояти тиску США.
"Китай може втішитися думкою, що будь-яке відволікання західних стратегічних ресурсів і уваги йде йому на користь. Це ілюзія. Швидше за все, якщо станеться перемога Росії на полі бою, це посилить підозри щодо Китаю в США, Європі та Азії. Хоча Сі, ймовірно, може і змінити думку, наприклад, тиснучи на Путіна, щоб він припинив війну і запропонував Україні справедливу мирну угоду. Та шанси, що китайський лідер це зробить або Путін погодиться з ним, є незначними. Неприємний факт полягає в тому, що будь-які переваги, які Китай отримає від війни Путіна, будуть тимчасовими. А от стратегічні втрати залишаться постійними", - констатують у Bloomberg.