Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 21 березня.
Фото: Getty Images
The Washington Post опублікували текст під заголовком "Нечіткий мирний план Трампа кидає тінь на Україну". Журналісти пишуть, що хоч Трамп не займає жодної виборної посади, але туманна політика кандидата в президенти від Республіканської партії щодо України вже відчувається в цій країні.Так його союзники блокували допомогу Україні в Конгресі протягом кількох місяців, що призвело до глибокої нестачі на полі бою.
Кандидат лише запропонував туманну схему того, як він би впорався з війною в Україні, припустивши, що він підштовхне як Росію, так і Україну до переговорів, і стверджуючи, що він може досягти угоди про припинення війни в "один день". Його відповіді щодо ключових питань, наприклад, чи зможе Росія зберегти захоплену нею територію, залишаються невідомими, що призвело до негативної реакції президента України Володимира Зеленського, який минулого року закликав його оприлюднити свій план і "не гаяти часу".
Коли дебати в Конгресі щодо фінансування України затягнулися минулого місяця, Трамп окреслив нове бачення американської зовнішньої допомоги: це має бути позика.
Цю пропозицію підтримали деякі більш традиційні діячі зовнішньої політики Республіканської партії, включаючи сенатора Ліндсі Грема, який зустрівся із Зеленським у Києві в понеділок.
Однак прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який 8 березня приватно зустрівся з Трампом у Флориді, описав план допомоги інакше. "Він не дасть жодної копійки на українсько-російську війну, і тому війна закінчиться", — сказав Орбан державному угорському телеканалу після їх зустрічі.
Деякі європейські партнери намагаються заповнити прогалину, залишену Сполученими Штатами, але мало хто має щось подібне до потенціалу, який можуть надати Сполучені Штати. Один нещодавній аналіз, проведений урядом Естонії, показав, що спільна артилерійська потужність Європи становить приблизно 50 000 снарядів на місяць, і не всі з них потрапляють в Україну. Проте українські чиновники попередили, що їм потрібно 200 000 снарядів на місяць.
"Мирний план Трампа може призвести до подальшого кровопролиття. Трамп може щиро вірити, що його заклики до переговорів і попередження про допомогу призведуть до припинення бойових дій. Але перші свідчення з обох сторін вказують на те, що вони мають намір окопатися сильніше", - підсумували у статті.
Фото: Reuters
Разом з тим, у POLITICO вийшла стаття під назвою "Путін нікуди не дінеться. Заходу потрібно взятися в руки". Автор пише, що за останні два роки ми мали безліч прогнозів, що дні російського президента Владіміра Путіна полічені, що росіяни відвернуться від нього або що він буде скинутий в результаті кремлівського перевороту олігархами та російською елітою, які зараз перебувають під західними санкціями і розлючені через свої заморожені закордонні активи.
Навіть Михайло Касьянов, прем’єр-міністр Путіна з 2000 по 2004 роки, впевнено передбачив, що влада президента може різко ослабнути: "Я вважаю, що через три-чотири місяці відбудуться важливі зміни", — сказав Касьянов, який зараз перебуває у вигнанні.
Ще один повторюваний наратив полягає в тому, що Путін хворий на смертельну хворобу.
І хоча невдалий заколот колишнього боса Вагнера Євгена Пригожина минулого літа породив більш обнадійливі прогнози про те, що, безумовно, це стане початком розпаду Путіна, це не виявилося таким.
Зараз, дев’ять місяців по тому, влада Путіна міцніша, ніж будь-коли, і він має намір стати правителем Росії, який найдовше керував Росією з часів царства, обігнавши Йосипа Сталіна.
Навіть хитрі меми та трюки на зразок передвиборчої акції протесту "Полудень проти Путіна", натхненної Навальними, не підірвуть російського лідера серйозним чином — хоч би як їх висвітлювали та аплодували в західних газетах. Вони можуть підняти моральний дух дисидентів і дратувати Кремль, але вони не спровокують падіння Путіна — або падіння сформованої ним правлячої системи.
Відсутність будь-яких серйозних масових протестів проти Путіна всередині Росії — не кажучи вже про його війну проти України — говорить багато про що.
Для деяких урок, який можна винести, полягає в тому, що росіяни повинні взяти до рук зброю. Мирна опозиція — це "тупик", — сказав Ілля Пономарьов, колишній російський депутат, який став дисидентом. Зараз Пономарьов живе в Києві та є представником легіону "Свобода Росії".
Російська опозиція здається недоречною, незалежно від того, скільки про це говорять деякі коментатори на Заході, сподіваючись підняти настрій. "Продемократична опозиція Росії була здебільшого вичерпаною силою задовго до лютого 2022 року", — стверджували аналітики з Центру аналізу європейської політики у своїй недавній доповіді "Стримуючи Росію, захищаючи Європу".
І хоча багато з цих осіб зараз продовжують боротьбу з-за кордону та "відіграють важливу роль у допомозі отримати інформацію в Росію та з неї, підтримуючи українських та російських біженців та виступаючи на захист політичних в’язнів, а також організовуючи здебільшого марні дії опору на місцях, немає сенсу, що будь-які з цих зусиль можуть призвести до зміни складу чи напрямку російського режиму", – написали вони.
"Це означає, що поразка Росії в Україні є єдиною реальною метою. Це не тільки дало б Україні суверенне право вибирати власну долю, але й утримало б Путіна від подальшої агресії — і це могло б просто врятувати Росію, оскільки це єдине, що потенційно може змінити політичну динаміку країни".
Фото: David W Cerny/Reuters
The Wasington Post вирішили написати про взаємини а останній місяць помітні розбіжності між непохитно прокиївським урядом у Празі та дружнім до Росії прем’єр-міністром Словаччини Робертом Фіцо вийшли на перший план.Чехи започаткували план надсилання вкрай необхідних артилерійських снарядів на лінію фронту України, черпаючи боєприпаси з арсеналів країн по всьому світу. З іншого боку, Фіцо, популіст і чотириразовий прем’єр-міністр, який повернувся до влади наприкінці минулого року після періоду перебування в опозиції, призупинив військову допомогу Україні після кампанії не надсилати «ще одну кулю» до Києва. Він неодноразово закликав закінчити війну значними поступками України Росії.
Самозвана "суверенна" зовнішня політика Фіцо схожа на позицію його союзника в Угорщині, неліберального прем’єр-міністра Віктора Орбана, який має тісні стосунки з президентом Росії Володимиром Путіним.
Після закінчення холодної війни та подальшого роздвоєння Чехословаччини дві країни, що виникли, підтримували теплі братерські стосунки, навіть коли правлячі уряди в Празі та Братиславі були різних політичних поглядів. Але розбіжності щодо того, як і як не підтримувати Україну, спричинили безпрецедентний розрив.
Прірва між двома урядами зросла цього місяця після того, як Прага призупинила традицію неформальних спільних засідань кабінету з Братиславою після зустрічі міністра закордонних справ Словаччини та його російського колеги Сергія Лаврова.
Фіцо був відвертим у своїх викликах західній ортодоксії, пропонуючи думку нібито прагматика, який хоче миру та визнає, що Україна не зможе повернути значну частину втраченої території на півдні та південному сході країни. Він також розглядає відкриту підтримку України як спробу підірвати Росію та висміює ідею українського суверенітету, припускаючи, що Київ повністю підпорядкований Сполученим Штатам.
Напруга, що демонструється, може бути спричинена не стільки розбіжностями між двома країнами, скільки розбіжностями всередині них. Попередник Фіали, Андрей Бабіш, так само приєднується до табору Фіцо, популіста, який насторожено ставиться до диктату ЄС і є більш дружнім до Москви. В обох країнах критична маса — хоча й не більшість — електорату скептично ставиться до Заходу та відкрито сприймає російську перспективу війни.
У січні 2023 року Бабіш зазнав серйозної поразки на президентських виборах, програвши зі значним відривом колишньому прозахідному генералу Петру Павелу. Але Петер Пеллегріні, ще один колишній прем’єр-міністр і соратник Фіцо, є фаворитом на посаду президента Словаччини, де цими вихідними відбудеться перший тур виборів.
Це може мати глибші наслідки в той час, коли опоненти Фіцо попереджають про його спроби зміцнити контроль над владою та підірвати систему стримувань і противаг у просуванні своїх інтересів та інтересів групи олігархічних союзників. Президенти Чехії та Словаччини відіграють переважно символічну роль, але мають можливість перевіряти парламентські маневри та законодавство.
"...В поєднанні з поверненням Фіцо до влади та владним правлінням Орбана в Будапешті це надішле "сильний сигнал про те, що ситуація в регіоні далека від стабільності, а демократія залишається крихкою", і поставить Словаччину на "курс зіткнення" з ЄС", - зауважила викладачка Королівського коледжу Лондона Барбара Піотровська.